Чи траплялося вам читати книгу й відчувати, ніби автор написав її саме про вас?

Мені здається, такі книги знаходять нас не випадково. Ми відкриваємо їх у потрібний момент і раптом зустрічаємо між сторінками себе - свої страхи, надії, помилки й почуття, про які іноді навіть собі боїмося зізнатися. Є історії, де дівчина закохується в того самого красунчика, якого, здається, неможливо не полюбити. Вона ідеалізує його, чекає на взаємність, губить себе в цих почуттях… А потім приходить до найважливішого усвідомлення: іноді любов до іншої людини починається з моменту, коли ти перестаєш втрачати себе заради неї. І, можливо, саме в цьому сила таких історій. Вони не вчать нас не закохуватися. Вони нагадують, що навіть найсильніше почуття не повинно коштувати нам власного «Я». Що іноді обрати себе - не означає перестати любити. Це означає нарешті зрозуміти, що ти теж заслуговуєш на любов, у якій не потрібно постійно доводити свою цінність. Бо, можливо, деякі книги приходять у наше життя не для того, щоб розповісти чужу історію. Вони просто знаходять правильні слова для тієї історії, яку ми самі ще не навчилися розповідати.

   А у вас є книга, після якої залишилося відчуття: «Автор ніби написав це про мене»?

Пишіть назви в коментарях - дуже хочу почитати ваші історії ❤️

І якщо вам близькі книги, персонажі та розмови про те, що залишається з нами після останньої сторінки - підписуйтеся.

Новий розділ  «Після “Прочитано”» вже чекає на вас.