Я поневолі торкнулась грудини, наче боялася що серце вистрибне з неї і устрибає.

– Мдє…яке воно велике…вражає..– почула я знайомий голос з металевими нотками.

 Я відчула, як у мене від кінчика хвоста до маківки хвиля струму пройшла.

Я повільно озирнулася і побачила...того техноїда, що врятував мене і Ірісу від демонів.

– Йой! А ти звідки? І тобі хіба можна тут бути? – здивовано перепитала я.

– Відповідь позитивна. Не тільки можна, а й потрібно! Бо я прийшов забрати дещо...своє...– сказав якимсь дивним тоном техноїд і уважно на мене подивився, його погляд наче проходив крізь мене.

 Це моторошно.

 Я нервово махнула хвостом. І тут побачила, що він тримає в руках...Технокромікон.

– Йой! Це неможна чіпати! Поверни! Тим паче, я ще не закінчила, – обурилась я.

 Техноїд вигнув іронічно світлу брову. Він подивився на книгу і підніс на світло місяця, показав на корінець де була зображена сова з синьою трояндою, і трикутником позаду.

– А якщо уважніше придивишся? Це не ваше, відьми. Це ви взяли чуже, а я повертаю на місце, – впевнено відповів він.

 Я почала лихоманливо думати як діяти. Не кидатися же відбирати книгу у двох метрової залізяки з крилами і можливістю влаштовувати філіал пекла на землі?

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/zhivii-metal-proklyattya-kril-b447512