Мені нагадала Оксана Павелко, що потрібно відшліфувати мою першу книгу «Одружені незнайомці». І я справді вдячна їй за це, бо редагування змушує перечитувати текст заново, а це завжди нові відчуття. А сторінок тут чимало, тому все одразу не осилю. Тим більше є ще «Літній дощ» та продовження «Одружені коханці».

Поки працюю над сторінками, мене накрила ностальгія. Колись я була зовсім «зелена» й навіть не могла створювати ілюстрації до книги. Зараз хочу це виправити й поділитися з вами палкими моментами, які оживають під час редагування.

У цьому циклі діють (не)писані правила: почуття героїв розгоряються поступово. Тому палкі сцени доведеться трохи почекати, але вони будуть багатообіцяючі. І якщо герої одного разу не стримаються — далі вже не зможуть відмовити собі в цьому ?

 А ось уривок із «Одружених незнайомців»: 

Ось так перевернув її із себе. Вийшло, що його обличчя опинилося майже впритул до її. Від цих маніпуляцій Леона широко розплющила очі. Її зіниці сфокусувалися на його обличчі, і серйозним тоном вона промовила:

— Що ти задумав? — її голос прозвучав зі сталевими нотами.

Він різко відпустив усі її кінцівки і зліз із ліжка. Піднявши руки в знак примирення, промовив:

— Нічого я не задумував поганого. Просто не хотів, щоб ти мене, як учора, вдарила з просоння. Адже я прокинувся від того, що ти знову поклала на мене всі свої кінцівки, — не вдавався в деталі він.