Після зустрічі з Браяном Генріх вирішує ненадовго залишити галявину та пройтися баварським лісом. Для нього ця прогулянка має бути можливістю побути наодинці з думками та згадати світ, який він колись знав зовсім інакше.

Але саме тут він зустрічає Еріка – одного з друзів Тео. Для Генріха це ще одна нова людина у світі, до якого він повернувся після шістнадцяти років. І поки звичайна розмова поступово переходить у спогади, Ерік розповідає йому про те, як колись познайомився з Тео та чому приєднався до Чорного Хреста.

Чорний Хрест уже давно перестав бути просто назвою організації. Для його прихильників це була ідея нового порядку, сильної Німеччини та майбутнього, яке мало відрізнятися від того, що принесла країні післявоєнна криза. Саме ця ідея свого часу привела Генріха до людей, які тепер мають величезний вплив на життя країни. Але Ерік дивився на все дещо простіше.

Він пам'ятає 1929 рік. Голод. Знецінені гроші. Порожні полиці. Розчарування у владі. І людей, які хотіли одного – щоб їхнє життя нарешті стало кращим. Саме тоді Чорний Хрест почав набирати силу. Генріх уважно слухає цю історію й думає про те, наскільки легко бажання достатку може перетворитися на віру в певну ідею. А потім ця ідея вже сама починає визначати, за що людина готова боротися. Можливо, найцікавіше тут навіть не те, чому Ерік вступив до Чорного Хреста, а те, чому колись до нього приєднався сам Генріх.

Що насправді стояло за появою Чорного Хреста? Чому молоді люди повірили саме в цю ідею? І чи можна відділити бажання жити краще від того, у що людина зрештою починає вірити?

ВІДПОВІДІ на ці питання ТУТ