Страус ховає голову в пісок. А головний герой "Квартири поверхом ліворуч" Данило - закриває дивний портал скатертиною з бахромою.

— Ти мене боїшся, — спокійно промовила дівчина. Її рука знову розчинилася в цупкому димі. 

—  Не щодня з тобою розмовляють з-за стіни неіснуючої квартири, — Данило знайшов у собі сили пирхнути. 

— Чому неіснуючої? Вона існує, як і твоя. В одному просторі. Але паралельно. 

Данило хмикнув. 

— Паралелі не перетинаються, — жарт вирвався якось сам собою. 

Ненадовго запала тиша. 

— Якщо я тебе так сильно лякаю — просто закрий отвір. І обіцяю, ти більше мене не побачиш. І не почуєш. 

Цікаво виходить. Вона говорить так, ніби раніше він висловлював бажання познайомитися. 

Спойлер: це не допоможе)) 

З кімнати в кінці коридору доносилися голоси. 

Данило наблизився і відчинив двері. Дитяча. Диван і двоповерхове ліжко. Іграшки, зошити, книжки де-не-де безладно розкидані. Чорноволоса дівчина у старомодній сукні сиділа на підлозі, а поруч — світловолоса дівчинка з виразними зеленими очима. На вигляд років п’ять. У руках — невеличкий рожевий заєць, губи невдоволено підібгані. 

— Я хочу додому