Що ж сьогодні неділя і я хочу продовжити розповідати Вам, любі читачі та автори, про свої літературні вподобання. Нагадаю, що ця рубрика складається із трьох частин:

1 — мої вподобання із класики;

2 — мої вподобання серед сучасних авторів, які публікуються на платформі «Букнет» (моя бібліотека переповнена чудовими творами, які з захопленням читаю);

3 — мої власні твори, що публікуються на платформі «Букнет» (бо автору має подобатися те, що він пише).

     Отже, почнемо із класики.  

    1.  Про цього автора я вперше почула ще у восьмому класі на уроці зарубіжної літератури. О. Генрі. Трошки дивний псевдонім, чи не так? А потім я ознайомилася з його новелою «Жертва любові» — і закохалася в його творчість.

      Згодом перечитала й інші його твори: «Останній листок», «Дари волхвів» та багато інших. Але сьогодні хочу більш детально розповісти саме про історію молодого подружжя з оповідання «Жертва любові».

    Це історія двох молодих людей, які кохають одне одного. Він — художник, вона — музикантка. Вони зустрічаються, закохуються, згодом одружуються й щасливо живуть у своєму затишному гніздечку.

    Та, на жаль, молоде подружжя стикається з проблемою безгрошів’я. Жити потрібно, тому обоє змушені шукати роботу. Першою її знаходить дружина. Вона повідомляє чоловікові, що влаштувалася вчителькою музики для доньки заможного чоловіка, який добре їй платитиме, і кладе на стіл перші зароблені гроші.

    Чоловік знічується. Йому незручно від того, що дружина заробляє, а він — ні. Та через деякий час і він приносить додому гроші. Чоловік розповідає, що йому вдалося продати свої картини багатим людям.

    Але згодом виявляється, що обоє збрехали одне одному. І зробили це не через егоїзм чи бажання приховати правду, а заради кохання. Насправді дружина не давала уроків музики, а важко працювала прачкою. А чоловік не продавав свої картини — він теж займався важкою фізичною працею.

    Кожен із них хотів підтримати іншого й не дозволити коханій людині відчути себе невдахою. Вони пожертвували власними амбіціями та навіть приховали правду, аби зберегти почуття й гідність одне одного.

    Саме тому ця розповідь так мене вразила. У ній немає якихось неймовірних подій чи гучних зізнань у коханні. Є лише двоє людей, які щиро люблять одне одного і готові робити все можливе, аби іншому було легше.

    Мабуть, у цьому й полягає справжня сила любові — не тільки отримувати, а й уміти віддавати, підтримувати та жертвувати власним заради щастя коханої людини.

     А тепер переходимо до авторів, твори яких друкуються на "Букнет".

   2. Вже давно захоплююсь на платформі «Букнет» творчість авторки Єви Ромік. Дуже захоплюють її життєві історії. Сьогодні хочу детальніше зупинитись на творі авторки Балерина.

     Це історія звичайної української жінки — Жанни Миколаївни, життя якої тісно переплетене зі спогадами про дитинство. Головною річчю, що повертає її в минуле, стає маленька ялинкова прикраса — балерина.

    Щороку Жанна дістає її разом з іншими іграшками, і разом із цією крихітною фігуркою оживають спогади про 1959 рік, коли їй було лише дев’ять років. Перед читачем поступово відкриваються історії її дитинства, родини та людей, які залишили слід у її житті.

     А потім приходить війна. Жанна змушена залишити свій дім, який згодом згорає. Здавалося б, разом із ним мало зникнути й багато дорогих серцю речей. Але серед уцілілого майна залишається стара валіза з ялинковими прикрасами. І в ній — та сама балерина.

     Для когось це просто стара ялинкова іграшка, а для Жанни — цілий шматочок життя, який неможливо знищити.

     Мені сподобалася ця історія тим, що вона нагадує: ми часто зберігаємо не речі, а спогади, які з ними пов’язані. Дім можна втратити, речі можуть зникнути, але дитинство, рідні люди та моменти, які зробили нас тими, ким ми є, назавжди залишаються в нашій пам’яті.

    «Балерина» — дуже тепла й водночас щемка історія про дитинство, дім, пам’ять і силу людського життя.

   Ну і трішки про мій власний твір.   

  3. А ще сьогодні хочу трішки розповісти про свій власний коротенький твір Півонії. Це невелика історія про людську доброту та байдужість, про те, як за звичайними на перший погляд речами можуть ховатися чиїсь почуття, спогади та ціла історія життя.

     У центрі історії — літній чоловік, який навесні продає півонії на центральній вулиці свого містечка. Для перехожих це просто старенький продавець із букетами квітів. Хтось проходить повз, хтось не вважає його квіти достатньо гарними, а хтось навіть дозволяє собі необережні й образливі слова.

    Але ніхто не знає, чому для цього чоловіка півонії такі важливі. Колись саме ці квіти були пов’язані з його коханням і найщасливішими моментами життя. Тепер його дружина тяжко хворіє, а грошей ледь вистачає на необхідні ліки. Чоловік вирощує півонії та продає їх, щоб купити дружині маленький подарунок і хоча б трохи її порадувати.

   Та цілий день до нього майже ніхто не підходить.

   І тоді в історії з’являється людина, яка, сама того не знаючи, змінює цей день. Один простий вчинок нагадує, що доброта іноді може бути зовсім непомітною, але саме вона здатна залишити після себе найбільше тепла.

    Мені хотілося показати, що ми дуже часто бачимо лише поверхню чужого життя. Не знаємо, чому людина опинилася на вулиці з букетом квітів, чому мовчить, чому продає щось дороге для себе. Іноді за цим може стояти любов, біль, пам’ять або бажання зробити щасливою найдорожчу людину.

    «Півонії» для мене саме про це — про людяність. Про те, що варто бути уважнішими одне до одного й не поспішати засуджувати. Бо навіть маленький прояв доброти може виявитися для когось дуже важливим.

   Також нагадаю читачам, що мій роман "Бандит і принцеса" постіно оновлюється. Якщо ви ще не знайомі з цією історією — запрошую до читання. А тих, хто вже читає, чекаю на нові розділи, ваші враження та коментарі.

      Дякую за увагу! Бажаю вам тихого й приємного вечора та затишного читання!