26.

Матвій відчинив двері квартири своїм ключем. Була шоста година ранку, і Артур зі Славком ще спали. Матвій, шкутильгаючи, дійшов до ліжка й майже впав на нього. Нога все ще боліла, але втома взяла своє — Матвій заснув, навіть не роздягаючись.

Спочатку він спав міцним сном. А потім йому наснилися кошмари.

Грім, Гриф і цей лікар, а поміж ними — він, Матвій. У його руці пістолет, а вони вказують, у кого стріляти. Матвій не наважується натиснути на курок. Тоді всі троє наставляють на нього свої пістолети.

І лунає постріл…

Матвій прокинувся — чи то від звуку пострілу, чи то від власного крику. Сів на ліжку. Поруч уже був Артур.

— Матвію, що сталося? Чому ти кричав? І коли повернувся? Що з ногою? Коли я повернувся, тебе на тих лавках уже не було…

— Артуре… — Матвій намагався відрізнити сон від реальності. — Все… все добре. Мене підвіз якийсь таксист до лікарні, а потім — додому. Перелому немає, лише сильний забій. Потрібно не навантажувати ногу.

— Зрозуміло. Вибач, що так сталося…

— Все гаразд, але я дуже хочу спати, — сказав Матвій і знову ліг на подушку.

Артур ще деякий час посидів біля нього, а потім пішов на кухню.

   Ліза тим часом повернулася з університету. Сьогодні вона занесла свої документи для вступу. За кілька тижнів мали розпочатися вступні іспити, але Ліза не планувала готуватися. Батько сказав, що все «домовлено». Лізі лише потрібно було з’явитися туди.

     Дівчина зітхнула. Можна ні про що не хвилюватися. Вона вдягнула домашній одяг, увімкнула плеєр і, слухаючи музику, почала гортати якийсь журнал.

     Нудно. Сумно… Дівчині захотілося погуляти, але не було з ким. Артем був зайнятий на роботі, а крім нього, у Лізи не було близьких друзів. Хоча… Ліза облишила журнал і пішла по телефон. Уважно переглянула всі вхідні повідомлення, але потрібного їй там не було. Ліза засмутилася. Вона лягла на ліжко й обійняла подушку. Прикро.

     А щойно вона думала, що їй немає за що переживати. Виявляється, є.

— Подзвони або напиши… — тихо мовила Ліза, і з її ока покотилася прозора сльоза.