Привіт:) Отже, «Мить повернення» стрімко наближається до фіналу. 

Сеньйор Рись забуває жерти і спати, бо мусить урятувати світ, адже його кохана жінка❤️ сказала йому це зробити. А це, погодьтеся, непогано для скромного офіцера при блискучому герої :) Про це — дві картинки і крихітна цитатка із сьогоднішнього розділу.

А якщо ви абсолютно випадково читаєте цю книжку та побачили цей блог, скажіть мені, суто для статистики: ви від самого початку були за Рися чи за Шторма?

Шпилька вирвала зошит Оршолі в нього з рук і відкинула на інший кінець кімнати, схопила його за шию, повисла всією вагою. Він не очікував, мабуть, або просто дійшов уже до такого ступеня виснаження, так чи інакше він просто рухнув, впав на ліжко, трохи придавивши її.

— Що ти робиш? Іман?!

— Якщо ти зараз встанеш, клянуся, я тебе вирублю чимось важким, — прошипіла Шпилька. — Ти кохаєш мене, Енріке Рись?

— Так, звісно… Звісно кохаю, я не розумію…

— Зроби так, щоб ти заснув! Зрозумів мене? Зараз заснув!

— Добре, — він нарешті посміхнувся і став схожий на себе. — Добре, Шпилько, я посплю, обійми мене. — Він зарився обличчям у її волосся. — Я зробив, чуєш? Зробив…

Іман тихо лежала, заплющивши очі. Було незручно, рука затекла, і голову не повернути, тому що його рука лежить на її волоссі, але це неважливо. Енріке спав, і Шпилька вбила б будь-кого, хто спробував би його розбудити.