Будь-яка історія народжується з ідеї. Але мені цікаво, наскільки ця ідея оформлена в момент, коли ви починаєте писати книгу. Наскільки детально продумані світ і сюжет?

«Квартиру поверхом ліворуч» я придумала ще наприкінці весни, і тоді ідея здавалася мені вже достатньо добре сформованою. Але мені захотілось легкості, пустилась бігом "Крихітка", яка зовсім відрізняється і за жанром, і за вайбом. Тепер я повернулася до «Квартири» - і вперлася в ступор. 

Мабуть, таки доведеться малювати мапу світу й подій, бо є ризик попрощатися з логікою вже на початку.

Загалом, «Квартира поверхом ліворуч» - це як сон Данила: щось цікаве, але ніц не зрозуміле ☺️

Але дівчина тільки відійшла вбік і простягнула руку, вказуючи на сусідню шістнадцятиповерхівку. Данило простежив за жестом. Туман біля будинку здавався щільнішим і відливав зеленуватим світлом. А тоді з одного з вікон вихлюпнулося зеленувате сяйво. Воно трохи нагадувало цівку диму, але мало чіткіші обриси. 

Згусток ненадовго завис на тлі вікон. Слідом за ним виринув ще один, такий самий. Данило не зводив із них зачарованого погляду, але гучний звук, схожий на скрегіт металу по бетону, змусив хлопця сіпнутися. Тієї ж миті з туману виринуло щось чорне — щось, що віддалено нагадувало щупальце великого павука. Данило відсахнувся, а смарагдові сяючі згустки, ніби намагаючись утекти від потвори, повільно піднялися в повітря й розчинилися в хмарах. 

Небо відрізнялося від кольору туману. Але також мало смарагдовий підтон. 

Чорнява дівчина так і стояла до нього спиною, але плечі її здригнулися, немов від плачу. Хлопець не зрушив із місця. 

— Вони завжди йдуть, — долинув тихий голос, і хлопцеві здалося, що вона от-от розвернеться до нього обличчям, як це часто буває в добіса цікавих і моторошних снах... 

Дзвінок будильника висмикнув його зі сновидіння.