ГЛАВА ІІ. СВЯЩЕННА
7. РЕЙНОР

https://booknet.ua/reader/obrana-b458186?c=5111362

Вона повернулася туди, де все почалося…

Старий дуб.
Тихий струмок.
Камінь, на якому колись сиділа Рея.
І пам’ять про маленьке поранене вовченя, якому вона простягнула руку.

Але тепер у темряві перед нею стоїть не маленький звір.

Перед нею — великий срібний вовк.

Той самий шрам.
Той самий погляд.
Та сама довіра.

Рея торкається його носа — і Золоте Серце відгукується.

Вона відчуває все, що колись залишилося між ними: страх, біль, самотність… і безмежну довіру.

— Це був ти…

І тоді минуле зустрічається з майбутнім.

 Місяць відкриває Реї істину:

тут народилася не її сила.
Тут народилася Рівновага.

Саме тут з’являється задум місця, яке не належатиме ані людям, ані вовкам.

Місця без трону.
Без палацу.
Без влади над іншими.

Місця, де кожен залишатиме за порогом свою гордість, ненависть і зброю.

Місця, де правда повинна йти від самого серця.

І коли Місяць запитує:

— Як ти назвеш це місце?

Рея знає відповідь.

Рейнор.

Серце Рівноваги. 

Але чи здогадується вона, що називає не просто місце…

А початок легенди, яка житиме крізь століття?

Читайте главу «Рейнор» та дізнайтеся, з чого почалося Святилище Реї.