Сьогоднішній розділ №17 засмутить сторонниць (шанувальниць? :) Рися, тому що мейстер Шпилька в цій главі дуже багато розмовляє. І мені так подобається реакція Рися на її промову, що я хочу показати вам ілюстрацію та цитату:

Вона прослизнула між наметами, швидко пішла до дев’ятої і раптом побачила. На тренувальному майданчику хтось був. Голий до пояса, із двома мечами в руках, він відпрацьовував якісь дуже різкі, злі прийоми, місячне світло спалахувало на клинках. Щось знайоме привиділося їй у цьому нічному бійцеві, вона зупинилася на секунду і раптом упізнала. Енріке Рись з усіх своїх сил і вмінь рубав двома мечами невидимого супротивника, а його розкішні чорні кучері злітали й падали на широкі плечі.

Іман бігом кинулася до дев’ятої, влетіла, переполохала сонних мейстрів, мовчки полізла до шафи, дістала пляшку рому, витягла корок і зробила три великих ковтки просто з горла.

— Оце тебе розібрало, мейстре Шпилько, — стурбовано сказав Барбарис. — Може, випити з тобою, га? Поговоримо?

— Ні, — кинула Іман і зробила ще ковток.

— Ну то скажи хоча б, усі живі? Це особисте чи нам варто щось дізнатися?

— Лягай спати, Санчо.

— Добре. Якщо ми можемо допомогти або ти захочеш поговорити…

— Я вже наговорилася, Барбарисе…

Якщо ви теж засмутились через 17 розділ, поставте щось ♡