Вітаю всіх і бажаю мирного неба! Вирішив трохи проспойлерити майбутній розділ, де Стрілок зустрічає Самай із тюрми — заради цього збунтувавши все місто, бляха-муха! Ото романтика!)))

 Дзенькнули невеликі залізні двері в кутку, що вели до цокольного напівпідвального приміщення. Спершу звідти вийшла здоровенна тітка, а ось за нею з'явилася моя Сама́й.

Чорне волосся зібране в хвіст, одягнена в простеньку сіру сукню з грубої дешевої тканини, на ногах — коричневі стоптані шкіряні капці — ось і все вбрання. Але навіть так — гарна, як завжди, і цю особливість не могла зіпсувати жодна тюремна роба. У руках вона невпевнено тримала невеличкий вузлик — напевно, зі змінною білизною та найнеобхіднішими побутовими речами.

Випустивши дівчину, конвоїрка, так і не промовивши жодного слова, зникла за тими самими дверима, голосно клацнувши зсередини замком. Сама́й, піднявшись сходами й трохи відійшовши, почала безпорадно озиратися, не розуміючи, куди її привели і в якому напрямку рухатися далі.

Хотів було гукнути на неї, але тут дівчина сама побачила мою постать, що стояла посеред двору. Вона на мить завмерла — напевно, ще не вірячи, що за хвилину опиниться на волі, — а потім повільно пішла до мене, і з її очей закапали сльози.

Я, злегка кульгаючи, рушив смаглявці назустріч, і, коли ми зблизилися, Сама́й раптово притиснулася до моїх грудей і, вже не стримуючись, розридалася. Міцно обійнявши дівчину та погладжуючи рукою її тремтячу спину, я цілував шовковисте волосся, насолоджуючись його запахом, так і не зіпсованим тюремною затхлістю, й тихо шепотів на маленьке вушко, що все вже позаду і далі буде тільки краще.

Нарешті вона, трохи заспокоївшись, дістала з кишені хустку і, сяк-так витерши заплакані очі, глянула на мене й усміхнулася крізь сльози:

— У тебе такий вигляд, ніби власноруч штурмував міську в'язницю.

— На що тільки не підеш заради коханої дівчини. Ти як?

Посмертя Посмертний рівень: https://booknet.ua/book/posmertya-posmertnii-rven-kniga-druga-b445980