Сьогодні зайшла на сторінку, глянула на цифру і зависла. 150 підписників ❤️

Спочатку така: о, класно. А потім подивилася нижче. 23 роботи. Двадцять. Три.

мені ж досі здається, що я просто сиджу собі в кутку, придумую якусь чергову дичину, мучаю персонажів, убиваю тих, кого чіпати не планувалося, і періодично вилажу в блоги порозказувати, що знову в мене в голові завелося. А потім дивлюся на сторінку — батюшки, а там уже цілих 23 історії.

Ну і вирішила полізти в статистику. А там, виявляється, ще один привід витріщитися в монітор.

П'ять моїх книг перейшли позначку в тисячу прочитань. І компанія підібралася така, що ідеально описує мою повну відсутність стабільності:

«Наречена для поганця» — 2 081

Поки головний важкоатлет. Більше двох тисяч! Антиутопія, небезпечний чоловік, любовний трикутник — ну все, як ми любимо. Вона першою перетнула цю межу.

«Кава, вовк і двері в колодязі» — 1 909

Це улюблена категорія «планувалося спокійно». Мар'яна просто хотіла варити каву в центрі Сум. Спокійно! Варити! Каву! А отримала вовкулаку-вегана, двері куди завгодно і купу проблем. Нормального життя мої персонажі не дочекаються принципово.

До речі, і розширену версію я також до Кави написала))

«Білосніжка: казка, яку не розкажуть» — 1 820

Моя неправильна Білосніжка ❤️ Де немає ніякої невинності, влада вимірюється здатністю тримати інших у кулаці, а назва дуже прозоро натякає, чому цю казку краще не читати дітям. Майже 1900 прочитань на цій темряві — це дуже гріє душу. Особливо враховуючи скільки ще історій я збираюся ось так зіпсувати.

«Моровиця» — 1 422

Моя улюблена слов'янська халепа ❤️ Ярослав, Яв, духи, хвороби і прекрасне питання: чи можна закохатися в ту, чиє ім'я — смерть? Судячи з моїх героїв, можна. Причому книга ще навіть не до кінця викладена (фінал буде 24 серпня), а вже має таку цифру. Мені за неї зараз особливо тепло.

«Дитя Кібели: Спадкоємиця люті» — 1 022

І наймолодша наша тисячниця ❤️ Темне фентезі, степ, старі боги, насильство і жінка, яку світ даремно спробував зробити чиєюсь власністю. Переступили межу зовсім нещодавно, але я не можу її сюди не додати, бо вона тепер офіційно в клубі.

Коротше, якщо порахувати все це разом, виходить 8 254 прочитання тільки на цих п'яти текстах.

І що найсмішніше — вони всі абсолютно різні. Там антиутопія, тут гумор і міське фентезі, далі темний ретелінг, потім слов'янське фентезі й дарк. Тобто мій авторський стиль наразі звучить як: «Я не маю гадки, що буде далі, але комусь у сюжеті точно буде боляче».

І мені це подобається. Не хочу писати під одну копірку тільки тому, що якийсь жанр «зайшов». Цікавіше стрибати між світами й дивитися, що вистрілить наступного разу.

Окрема моя маленька розвага останнім часом — ТипуРецензії. Я читаю книги, по ходу ставлю оцінки главам, збираю собі нотатки, а потім намагаюся скласти з усього цього щось середнє між відгуком, розбором і моїм традиційним «а от тут я зараз до вас доколупаюся». І, що найсмішніше, ця зараза вже почала жити власним життям.

Бо один автор узяв і зробив ТипуРецензію від ТипуЕлани.

Я коли це побачила, спочатку зависла, а потім вирішила, що це прекрасно)) Тобто я тут придумала собі дурнувату назву, а тепер у нас уже, виходить, зароджується окремий піджанр літературної критики. Ще трохи — і доведеться реєструвати торгову марку «ТипуЩось».

Але якщо серйозно, останні тижні я щось дуже активно вирішила жити за принципом «а давайте я зроблю ВСЕ й одразу». Марафон, ТипуРецензії, щоденні глави, завершення старих книг, підготовка нових, блоги, таблиці, оформлення — і десь між цим усім, здається, мала ще існувати я.

Особливо зараз сиджу над оформленням нової книги. Там я знову вирішила, що просто текст — це занадто легко, тому за допомогою ШІ роблю візуальні вставки прямо в глави: вікна системи, повідомлення, завдання й інші штуки, які мають бути частиною самої історії. Виглядає воно саме так, як я хотіла. Але хто ж знав, що фраза «о, прикольно буде додати візуали» на практиці означає «тепер сиди й доводь до ладу кожну кляту вставку».

Тому десь на фоні всієї цієї радості починає тихенько блимати внутрішнє повідомлення:

Енергія автора: 7%
Рекомендація системи: припинити вигадувати собі нову роботу хоча б на п'ять хвилин.

І от цього разу, можливо, я навіть послухаюся.

Не в сенсі «все, я зникла, шукайте мене навесні». Книги продовжать виходити, заплановане нікуди не дінеться, ТипуРецензії теж не закриваю. Просто після марафону мені, здається, дуже треба кілька днів нічого нового на себе не навішувати. Не організовувати чергову грандіозну штуку о третій ночі. Не відкривати новий документ зі словами «я тільки запишу ідею». Не вирішувати раптом, що 23 роботи — якось несерйозно і терміново потрібна двадцять четверта.

Хоча останнє вже пізно.

Вона оформлюється.

За допомогою ШІ.

З візуальними вставками.

Бо я, очевидно, нічому не вчуся.

Але зараз мені дуже хочеться хоча б ненадовго перейти з режиму «треба зробити ще оце, оце і О БОЖЕ Я ЗАБУЛА ЩЕ ОЦЕ» в режим «я молодець, я щось зробила, тепер можна трошки полежати».

Бо 150 підписників, 23 роботи, п'ять книг-тисячників, марафон, ТипуРецензії й нова книга на підході — мабуть, достатня кількість аргументів, щоб офіційно дозволити собі трохи видихнути. ❤️

Але ж цифри самі себе не роблять. Хтось відкрив першу сторінку. Хтось додав у бібліотеку. Хтось матюкнувся на героїв, але дочитав. Хтось залишив зірочку чи написав коментар. І з цих дрібниць складається і 150 людей у підписниках, і 23 роботи, і оці тисячі переглядів.

Тому я просто прийшла зафіксувати цей момент. Нас 150. І дякую кожному, хто тут є ❤️

І традиційно: з якої книжки ви взагалі до мене прийшли? І яка з цієї п'ятірки першою візьме наступну круту цифру? ❤️