— Хрусь. Хрясь. Хрум-хрум.

Я скосила очі: валізка підтягла язиком з-під паркана старий черевик без підошви й тепер із захватом молотила його повним ротом. Шматки пересохлої шкіри летіли врізнобіч, мов тріски з-під сокири.

— Трясця, та коли ти припиниш вічно щось точити?! — не витримала я, витираючи холодний піт рукою. — Чистий тобі гризь…

Валіза завмерла з недожованою халявою в пащі, лупнула на мене намистинами очей і задоволено крутнула мідним замочком, наче приміряла нове слово.

— Гризько, — здалася я, нервово хмикнувши. — Хай йому грець, будеш Гризьком. Тільки не чавкай так голосно, і без того вуха закладає.

Немов у відповідь на отримане ім'я, зубастик виплюнув недогризок, висунув кінчик язика й обережно лизнув мою щиколотку.

Особистий кошмар ректора, або А кому зараз легко?

P.S. Всі спойлери до сюжету шукайте в моїй телеграм-групі