Раптом у двері тихо й розмірено постукали.

 

Серце ненадовго прискорило хід. Я на мить сподівався, що це Аделі. Можливо, вирішила прийти й вибачитися за свою впертість?

 

Ха! Авжеж, мрій далі, Скаю. Їй легше подумки вигадати ще сотню способів, як мене вбити, ніж зробити крок назустріч.

 

— Увійдіть, — байдуже кинув я.

 

Двері тихо відчинилися, і до кабінету увійшла Сілея. Вона була загорнута в темний плащ, але варто було їй одним плавним рухом скинути його на крісло біля дверей...

 

Вона виглядала розкішно. Справді розкішно. Облягаюча сукня ідеально підкреслювала кожну лінію її талії. Відкриті плечі, розкішний бюст і довге шовковисте волосся, розплетене й перекинуте на один бік, що відкривало витончену шию.
 

Я щиро хотів вірити в спільне майбутнє зі своєю полонянкою точно так само, як Сілея зараз вірила у свій корсет. Бо, за логікою речей, він мав ось-ось тріснути й впасти.

 

— Сподіваюся, я не відриваю Вашу Величність від надважливих державних справ? — її голос пролунав м'яко, з ледь помітною, спокусливою ноткою флірту.

Оновлення уже в ваших бібліотеках:

✨Полонянка короля Повітря✨