Вітаю!

Тато для Матвійка — оновлено!

✨✨✨

Піднімаємося на мій шостий поверх у повній тиші, яку порушує лише дихання Арса та тихе шморгання носом малого. Ліфт, як на зло, сьогодні знову не працює, тому доводиться йти пішки. Чоловік впевнено крокує попереду, тримаючи Матвійка так легко, ніби той нічого не важить. Хоча малий у своєму віці вже досить важкенький.

Йдучи позаду мимоволі посміхаюся, бо мій племінник міцно обхопив шию мого боса і, здається, знову почав занурюватися в сон, розслабившись на плечі чоловіка цілком. Це виглядає дивно. Хоча, мабуть, дитині не вистачає батьківської уваги. Але де я йому її візьму. Тут он мати втекла.

Біля моїх дверей зупиняємося. І я лише тепер схаменулася, нервово порпаюся у сумочці, шукаючи ключі. Руки тремтять так, що металевий брелок гучно брязкає. Мені страшно, соромно та шалено незручно перед Ковалем. А соромно буквально за все: за злючу сусідку та її крики, за обдерті стіни під’їзду, за свій розгублений вигляд і за те, що мій вимогливий та завжди бездоганний бос зараз увійде в мою скромну, крихітну квартиру.

Книга тут...

❤️❤️❤️