Знижка ? 20% 19.08

"Син Багрія. Спадкоємець за угодою"

- Привіт, Лізо, - тихо прокашлююсь. Горло судомить лише від її присутності. - Якщо чесно, не сподівався від тебе рішучих дій.

- А ти думав, що я буду спокійно сидіти і чекати, коли ти забереш від мене сина? - відповідає агресивно і робить декілька кроків вперед.

Підводжусь і обходжу стіл. Її самовпевненість дратує, та водночас збуджує. Ліза єдина жінка поруч з якою я втрачаю голову. Вона наче той магніт, притягує і не відпускає. Щоб розлучитись з нею шість років тому, знадобилось докласти значних зусиль. Скільки разів я ледь не зірвався і не приїхав до неї, не перерахувати.

- Це частина нашої угоди, - кажу суворо. Відкидаю романтичні почуття і згадую, що саме сьогодні вона накоїла. Я ледь не втратив сина через неї. - Забула? Ти сама підписала той документ. І ти змушена виконувати його умови.

- Я тоді була дурепою, не знала, на що погоджуюсь, - усміхається з іронією. - Лише з роками до мене дійшло, що жодна любляча мати не віддасть добровільно свою дитину.

Скільки емоцій в її голосі, скільки болю в її очах. Шкода, що саме я причетний до цього негативного досвіду. Але віддати малюка не можу. Він мій так само як і її. 

- Мене це не повинно хвилювати, - кажу гортанно. Наближаюсь повільно, з кожним кроком відчуваючи вібрацію в повітрі. - У нас була угода і ми доведемо її до кінця. Тому я забираю в тебе Матвія прямо зараз. Я хотів зробити це пізніше, але ти не залишаєш мені вибору. Втекти надумала з моїм сином.

- Він мій син теж, - кричить істерично. Лише зараз помічаю, як важко їй вдається себе контролювати. Плечі напружені, руки стиснуті в кулаки, нижня губа ледь тремтить. - П'ять довгих років я була поруч з ним. Виховувала, доглядала, лікувала та навчала. А де ти був? За стільки часу ні разу не з'явився. Зате зараз качаєш права і вважаєш, що можеш просто так забрати його.

- Не вважаю, - виправляю її. - А можу і зроблю це. Не розумію твоїх претензій. Все робимо за угодою.

- До біса угода! - вона блідне, а погляд пронизує мене ненавистю. - Багрій, це маленька дитина, якій потрібна любов. І йому потрібна мама. 

- Тепер в його житті буде тато, - слова виходять досить сухо і байдуже. - Ти свою роль виконала. І від сьогодні я забороняю тобі наближатись до Матвія. Я більше не довіряю тобі. На цьому наша угода завершується. Ти вільна. 

Обходжу її, прямуючи до дверей, і вловлюю приємний аромат, котрий викликає в тілі дикий трепет. Я вже й забув, як це бути в небезпечній близькості з Лізою. За всі ці роки я спробував затамувати голод іншими жінками. Але нічого не вдалось. Я досі хочу її. І навіть попри те, що сьогодні вона відставила мені свиню, моє тіло реагує на неї позитивними вібраціями. Думаю, якби вона захотіла мене зараз звабити, то їй би все вдалось. 

Відчиняю двері настіж, показуючи їй на вихід. Збирався ще покричати, але враховуючи її стан, думаю, для неї досить на сьогодні.

Ліза підбігає до мене і ловить за зап'ясток, і я відчуваю тепло її пальців навіть крізь тканину сорочки. 

- Прошу, не забирай його в мене, - молить тремтячим голосом. Її очі стають вологими, а все тіло тремтить. - Я не зможу без нього. Матвій, це все, що в мене є. Я його дуже люблю. Залиш його мені, хоч ще трішки.

- Щоб ти знову придумала план втечі? - шиплю сердито і прибираю її руку. Сильно стискаю її пальці і смикаю на себе. Вона підсувається ближче, втягнувши в себе повітря. - Немає тобі віри.  

Мій погляд самовільно зупиняється на її привідкритих губах. Як сильно вони манять мене. Несамовито бажаю спробувати їх після стількох років розлуки. Але тримаюсь. Мені треба зараз думати головою, а не членом. 

- Прошу, - шепоче ледь чутно. - Багрій, будь людиною. Подумай про стан Матвія. Він тут нікого не знає. Це місце для нього чуже і йому буде важко звикнути. Йому потрібна людина з якою він виріс. Йому потрібна мама.

Вона з надією заглядає мені в очі, а я задумуюсь. Тут вона має рацію. З малим можуть бути проблеми, якщо його різко відірвати від матері. Мене він взагалі ще ні разу не бачив. Треба поступово влитись у його життя. 

З адаптацією Матвія Ліза може допомогти. Але як їй довіряти? Чи зможу залишати з нею сина і не боятись, що вона знову щось вчудить? Гарантії нема. 

- Гаразд, вмовила, - зрештою погоджуюсь. Чи то мозок, чи то член, що активувався і підключився до прийняття рішення, але я все ж таки зроблю це. - Ти можеш залишитись тут на декілька місяців. До того моменту, поки Матвій не звикне до цього дому і до мене. А потім ти підеш назавжди. Згодна?

Вона не рухається і навіть не кліпає. В очах читається страх і розгубленість. 

А потім вона киває, приречено опустивши голову.

https://booknet.ua/book/sin-bagrya-spadkomec-za-ugodoyu-b442912