Знаєте, мені здається, що автори — це якісь особливі люди, які здатні написати сотні сторінок історії, вкласти в неї душу, нерви, безсонні ночі й частинку себе… а потім перечитати написане та подумати: «Господи, що це взагалі було?»)))
Ми можемо любити своїх героїв, переживати за їхні долі, годинами продумувати сюжет, радіти кожному новому розділу, а потім раптом помітити десять недоліків, п’ять невдалих речень і ще двадцять моментів, які хотілося б переписати.
Інколи здається, що чим більше ми пишемо, тим краще бачимо власні помилки. Ми стаємо вимогливішими до себе, помічаємо те, чого раніше не помічали, і вже не можемо дивитися на свої книги так само, як дивилися на них на початку.
А ще, як на мене, багато авторів мають одну цікаву особливість: ми набагато легше знаходимо недоліки у власних книгах, ніж можемо щиро визнати, що написали щось хороше.
Можемо підтримувати інших авторів, захоплюватися їхніми історіями, радити чужі книги, щиро радіти чужим успіхам. Але коли справа доходить до власної творчості, вмикається якийсь внутрішній критик, якого ніхто не просив приходити. І він уже тут як тут зі своїм списком претензій.
Але нещодавно зі мною сталося дещо незвичне.
Вперше за весь час мого авторства я почала дивитися на одну зі своїх книг зовсім інакше.
Йдеться про За Мурами Нескінченного Дому .
І знаєте, що найцікавіше? Я почала помічати контраст між цією історією та іншими своїми книгами. Не в сенсі, що попередні раптом стали поганими чи втратили для мене значення. Зовсім ні❗️
Просто вперше я відчула, що між мною як авторкою тоді й мною зараз є різниця.
Ніби я справді виросла. У подачі історії, у відчутті персонажів, у тому, як розкриваю події, як працюю з атмосферою та деталями. Ніби тепер я бачу історію трохи глибше, ніж раніше.
І це дивне, але неймовірно приємне відчуття.❤️
Бо ми часто не помічаємо власного розвитку. Нам здається, що ми просто пишемо чергову книгу, намагаємося зробити її цікавою, виправляємо помилки, шукаємо вдалі слова й рухаємося далі.
А потім раптом озираємося назад і розуміємо: ми вже не зовсім ті автори, якими були на початку.
І, мабуть, саме це відкриття зараз найбільше тішить мене в «За Мурами Нескінченного Дому». Я не просто люблю цю історію. Я вперше відчуваю, що вона для мене стала певним доказом власного зростання.
Не знаю, чи побачать читачі цю різницю так само, як бачу її я. Не знаю, чи погодяться зі мною ті, хто читав мої попередні книги. Але вперше мені хочеться не шукати в написаному недоліки, а просто дозволити собі порадіти тому, що виходить.
І, чесно кажучи, це вже маленька перемога.
До речі, сьогодні вийшло продовження «За Мурами Нескінченного Дому»❤️
Тож якщо ви читаєте цю історію, запрошую вас завітати до нового розділу. Мені дуже цікаво дізнаватися ваші враження, читати теорії, обговорювати героїв і бачити, як ви сприймаєте те, що я намагаюся передати через цю історію.
А тепер мені дуже хочеться поговорити з вами про дещо інше❗️
✨Автори, зізнавайтеся!
Чи є серед усіх ваших написаних книг та сама особлива історія, якою ви справді задоволені?
Така, яку ви перечитуєте й думаєте: «Так. Оце я розумію! Оце справді варте уваги!»
Така, де ви можете побачити недоліки, але вони вже не перекреслюють вашого задоволення від написаного.
Можливо, це ваша найкраща книга. Можливо, та, у яку ви вклали найбільше душі. А можливо, та, на якій ви раптом відчули, що виросли як автор.
Чекаю ваші відповіді і назви цих книг в коментарях❤️✨☺️
Доступ до цього твору мають тільки зареєстровані користувачі
Реєструючись на порталі Букнет, я підтверджую, що ознайомлений з Угоди користувача і згоден з нею.
12 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВ усіх є щось краще, щось гірше. В мене є книга яку я тепер вважаю чухнею. хоча мені раніше писали що воно щось не те. Але якби не було її. Не було б Отруйної спокуси. А ця книга дійсно найкраща.
Марко Левчук, То у вас дуже крута історія❤️
Я тут, певно, буду одна з небагатьох, хто не любить свої книги. Так, я знаю, що в них є певна оригінальність, є свої сенси. Але періодично мені здається, що і стиль у мене поганий, і по сенсу я якусь чухню написала. Ставлюсь до своїх книг, як до своєї зовнішності: в деякі дні я більш-менш, в деякі – краще не виходити на вулицю такому уроду. Але, не буду приховувати, коли мені лишають позитивні відгуки і рецензії, це піднімає мою самооцінку і я починаю ставитися до своїх творінь краще. Та мені ще працювати і працювати. Редагувати і шліфувати. Ідеальністю навіть не пахне.
Юлія Манюта, Я впевнена, що ваші книги прекрасні))) Але в мені теж присутня нелюбов до своїх книг)
Так, я помітила, що в останньому розділі Ви просто перевершили себе. Дуже душевно вийшло. Я може запевнити, що Ваш ріст помітний 100%. У «Кафе Нелюбов» персонажі були гострі, дотепні, але не настільки «живі». Тут просто 100% розкриття.
Юлія Манюта, Дуже дуже дякую❤️ Я аж почервоніла від ваших слів☺️
я редагую книги,шліфую,вдосконалюю,і мої книги мені таки подобаються
Пацюк Червоній, Думаю і я до того дійду)
В кожному творі частинка душі, всі вони цінні.
"Що це було?" - це радше на стадії редагування, коли перечитуєш чернетку яку дописувала вночі)
Ната Валь, Додаю у бібліотеку
Я люблю свої книги. Якби їх писала не я, а хтось, то з задоволенням б читала ))
Уляна, ☺️
Я зараз пишу свою першу книгу, і я в шоці від кожного розділу. Стільки років лише читати, і ось , почала писати, і у мене там усе – інтриги, кохання, біль і наївність. Я здається все, що читала вкладаю в роботу і хочу довести все до пуття, не без помилок звичайно. Якби мені такі знання про писемство яке я маю зараз, мати тоді коли я тільки почала, яб змінила багато чого.
По перше – Написалаб більше, а тоді вже виставляла.
По друге – Редагувала доки не буде ідеальне.
А по третє зробила б собі гарний план що де і як має статися.
Ну а зараз я пишу по ходу і щоразу в шоці, що я таки почала писати свою власну книгу і вона комусь цікава окрім мене. Але якби було так, що вона нудна і не цікава нікому, яб наврятчи зупинилась. Тепер я мрію закінчити її з тим смисловим змістом і емоціями як я хочу. У мене великі вимоги до себе, бо хочиться як найкраще, але я розумію, досвід є досвід. Якщо його не має, то і критикувати себе по 5 разів на день не варто. Я вдячна всім хто пережив мої перші 3 глави і лишився. Зараз у мене маленька армія шанувальників, яким подобається мій вайб і стиль письма. Моя книга не для всіх, бо вона моя, а чи співпадуть смаки у читача з автором, це вже доля.❤️
Кожну книгу люблю по-своєму, але до "Новорічної плутанини" - особливі почуття. Мабуть тому, що хочеться вірити в дива, навіть, якщо вони вигадані, несправжні. Але в новорічну ніч все може трапитися! Разом з тим я періодично, справно вношу корективи в кожну вже написану книгу))
Є, але тепер руки все ж чешуться переписати першу, бо вона мені тепер як гарна, але чорнетка
Анастасія Газе, Якщо є, то можете написати тут назву, додам до бібліотеки ❤️
Звісно є! Усі))
Ромул Шерідан, Це дуже-дуже класно☺️❤️
Я до багатьох своїх старих книг ставлюсь скептично - бо вони часто писались на пофігах, а ще деякі з них перекладені, і всі баги того перекладу я досі не можу виловити.
А дивлюсь на деякі з останніх - і розумію, що ми з моїм бісеням на лівому плечі ще можемо, ага))
Очерет, Беру в бібліотеку) зазирну до неї)
Я люблю свої книги. Але це цілком нормально, коли автор напрацьовує свій стиль, і тоді вже деякі свої творіння сприймаєш не так)
Ксенія Терещенко, Це дуже класно, якщо одразу всі свої книги сприймаєте з любовʼю ☺️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати