Я сіла читати історію про зомбі-апокаліпсис із системою, рейтингами та завданнями й спочатку подумала: ну добре, приблизно зрозуміло, куди ми їдемо. Люди кусаються, світ розвалюється, героїня лутає консерви, система періодично підкидає їй чергову причину не здохнути.

А потім з’явилися інші гравці. Потім Валєра. Потім зграї. Потім люди почали використовувати правила системи одне проти одного. Потім привезли до бойових священників. І десь на цьому етапі я зрозуміла, що зомбі тут узагалі можуть виявитися найпростішою проблемою.

На момент написання цієї рецензії прочитала весь доступний текст — до глави 2.1 включно.

Сюжет — 4,7/5

Починається все досить знайомо: звичайний день, перші заражені, хаос, а потім на телефоні Карини з’являється «Гра в квача». Мільйон виживанців, переможець один, відмовитися від участі не можна.

Перші глави фактично знайомлять нас із правилами нової реальності разом із Кариною. Система не видає їй енциклопедію на двадцять сторінок. Спочатку є тільки таймер і базові правила. Потім відкриваються завдання, стрічка, інвентар, енергія, рейтинг, зграї, нові можливості й нові способи використати все це не за призначенням.

І от саме останнє мені сподобалося найбільше.

Система сама по собі не добра і не зла. Вона просто встановлює правила. А люди дуже швидко починають шукати в них лазівки.

Можна змусити іншого гравця відкрити інвентар. Можна полювати за людьми через рейтинг. Можна створювати зграї. Можна використати формальний альянс проти того, хто погодився в нього вступити.

І поступово історія перестає бути просто:

«Карина проти зомбі».

Спочатку це Карина проти Валєри. Потім Карина проти інших гравців. Потім зграї проти зграї. А тепер ми взагалі дійшли до організованої структури, яка має зброю, ресурси, цивільних, власні закони та фактично створює маленьку державу в метро.

І ось тут мені стало по-справжньому цікаво.

Карина — 4,8/5

Карина мені подобається передусім тим, що автор не намагається зробити з неї хорошу людину.

І слава богу.

Вона колишня куртизанка, має зв’язки з кримінальним світом, палить, лається, може обікрасти людину під час масової різанини й не страждає від раптового комплексу рятівниці людства.

Але вона й не беземоційна машина.

Їй страшно. Їй боляче. Вона помиляється. Її ловлять. Її зраджують. Вона отримує по голові, ріже ноги, хворіє, тікає замість того, щоб героїчно перемагати сильнішого противника.

Її головна зброя поки що навіть не ніж.

Карина дуже швидко вчиться.

Вона спостерігає за людьми, запам’ятовує механіки системи, експериментує, аналізує ієрархії й намагається зрозуміти, як використати правила собі на користь.

Особливо сподобався момент з «Одинадцятими», коли вона розуміє, що формальний пахан насправді не керує групою. Їй не повідомляє про це система — вона просто бачить, на кого дивляться інші перед тим, як прийняти рішення.

Оце дуже органічно показує її минуле.

Валєра/ZNOY — 4,6/5

Окремий пункт цьому хворому довбойобу.

Спочатку Валєра здавався мені досить стандартним переслідувачем із минулого героїні. Небезпечний мужик, старі рахунки, одержимість, погоня.

А потім поступово починає відкриватися їхня історія.

Борги. Насильство. Контроль. Приниження. Те, як добре він пам’ятає її страх і наскільки йому подобається нагадувати, ким вона була поруч із ним.

І найкраще, що після цього автор не намагається терміново його відбілити.

Навіть коли вони опиняються в Ордені й Валєра допомагає Карині перев’язати руки, це не означає:

тепер вони друзі.

Ні. Вони все ще готові перегризти одне одному горлянки. Просто раптом з’явилася третя сторона, яка тримає за яйця обох.

І їхнє тимчасове:

«ворог мого ворога — друг»

мені зараз цікавіше за будь-яке раптове примирення.

Будь ласка, залишайте цих двох токсичними. Воно їм пасує.

Система і світ — 4,5/5

Одна з найприємніших речей — система відкривається поступово. Немає відчуття, що читаєш інструкцію до MMORPG. Карина сама дізнається, що інвентар має обмеження, що предмети споживають енергію, що підсвічування теж має ціну, що зграї дають не лише переваги, а й нові можливості для маніпуляцій.

А ще мені подобається, що система — та ще сука.

Формально вона виконує обіцяне. Практично — читайте дрібний шрифт, якого немає.

Нагорода «Екстрена втеча» особливо прекрасна: Карина очікує майже телепортацію, а система фактично скидає її з даху на вантажівку.

ТЕХНІЧНО ВТЕКЛА?

Втекла.

Які претензії?

Атмосфера — 5/5

Напевно, найсильніша частина тексту. Цей апокаліпсис смердить.

І я зараз серйозно. Гнила плоть, кров, піт, старий лінолеум, пил, метро, ліки, дим, брудна вода — автор постійно працює не тільки картинкою, а й запахами, звуками та фізичними відчуттями. Іноді навіть занадто, але світ через це відчувається дуже тілесним. Особливо добре працює контраст із метро Ордену: після майже мертвого міста ми раптом бачимо сотні живих людей, дітей, кухню, поранених, охорону, їжу.

Нарешті цивілізація!

...

Ні.

Не радійте завчасно.

Орден Святого Георгія — 5/5

Поки що це моя улюблена частина історії. Бо Орден не просто «злі релігійні фанатики». Він працює. Вони рятують людей. Захищають станцію. Годують цивільних. Лікують. Добувають ресурси. Мають озброєні загони.

У світі, де за кілька днів розвалилася держава, вони вже створили порядок. Просто ціна цього порядку — твоя свобода.

Не хочеш іти на небезпечну вилазку?

Можна відмовитися. Звісно. Абсолютно добровільно. Тільки пайку віддаси, три дні поститимешся, а якщо отець вирішить, що твоя відмова загрожує громаді… Ну, мотузка вже висить.

І найстрашніший момент для мене навіть не сама страта.

А те, що діти продовжують їсти. Отже, вони це вже бачили. Оце значно страшніше за чергового зараженого.

Діалоги — 4,7/5

У Карини вже сформувався дуже впізнаваний голос, а найкращі діалоги поки що виходять у парі Карина/Валєра.

Моє улюблене — після того, як він допомагає їй із перев’язкою:

«Аж засмерділо романтикою».

Оце вся їхня динаміка одним реченням.

Також добре працюють другорядні персонажі. Леший встиг кількома репліками отримати характер. Малий — теж. Священик узагалі з’явився й майже одразу створив відчуття людини, від якої хочеться відійти метрів на п’ятдесят.

Темп — 4,4/5

Тут трохи доколупаюся.

На самому початку є повторювані конструкції й відчуття: холод, запах гнилі, шаркання, цигарка, вікно, знову запах, знову холод. Місцями атмосферність починає працювати проти темпу.

Також під час великих погонь іноді складно тримати в голові географію простору: хто на якому поверсі, де сусідній корпус, наскільки далеко противник і куди саме зараз біжить Карина.

Але що далі просувається сюжет, то менше я це помічаю.

Де я охуїла здивувалася найбільше

Без детальних спойлерів:

— коли зрозуміла, що минуле Карини й Валєри значно гірше, ніж здавалося;

— коли «безпечна» зграя виявилася зовсім не безпечною;

— коли система вирішила одночасно перевірити топові зграї на міцність;

— коли серед усього цього пиздецю з’явився священик у бронежилеті;

— і коли стало зрозуміло, як саме Орден підтримує дисципліну.

Останнє поки перемагає.

Чого чекаю далі

Найбільше — розвитку Ордену.

Не хочеться, щоб він виявився просто черговою злою фракцією, яку треба перемогти й піти далі. Набагато цікавіше, якщо автор продовжить показувати, чому люди добровільно залишаються там.

Оце вже цікавіше за просте «сектанти погані».

І ще я дуже хочу подивитися, що буде з Кариною та Валєрою. Не в романтичному сенсі — БОЖЕ ЗБАВ, — а саме як із двома людьми, які мають спільне страшне минуле, ненавидять одне одного, але зараз можуть виявитися єдиними, хто більш-менш розуміє іншого.

Загальна оцінка — 4,7/5

«Гра в квача» починається як досить знайомий системний зомбі-апокаліпсис, але з кожною наступною аркою стає цікавішою саме через людей.

Зомбі тут передбачувані. Вони хочуть жерти.

Система теж передбачувана у своїй непередбачуваності: дала правило — виконуй.

А от люди вже встигли за кілька днів створити клани, рейтингові війни, торгівлю іншими гравцями, нову ієрархію й маленьку релігійну диктатуру.

І ось це мене тримає.

Поки що я наздогнала автора.

2.2 немає.

І це, між іншим, найбільший недолік книги на даний момент. ?

Ну то що, тепер є бажання почитати? Я думаю, що так. 
Гра в квача. Біжи поки живий

Давайте, діліться своїми враженнями від цієї книги))