Вітаю, мої дорогі книголюби! Давно не виходила на зв'язок. Так вже склалися обставини. Але я не пропадаю і потихеньку працюю. За останній час багато було переосмислено, а також з'явилася купа нових ідей. Дякую всім, хто проявляє інтерес до моїх історій і надає зворотній зв'язок. Ви просто неймовірні!

    Сьогодні зупинюся трішки на своїй романтичній комедії «В медових травах». Я вирішила доповнити її маленьким прологом. Це доповнення ніяким чином не змінює хід всієї історії, яка вже рухається до своєї розв'язки. У 18 розділі міститься сцена, закладена на обкладинці книги.

«... — Х о чу з тобою зустрічатися, — прямо і просто сказав він. — Що ти на  це скажеш?
   Яна зупинилася, привідкрила рота і так і не змогла його закрити. Її очі забігали туди-сюди, а пальці машинально почали крутити тонкий браслет на зап'ясті. Слова, про які дівчина і не мріяла, прозвучали тільки що з усією ясністю.
   — Мене слух не підводить? — пробурмотіла вона сама до себе.
     — Ні, аж ніяк, — відгукнувся Андрій.
     — Ти що, з кимось заклався на мене? — випалила Яна.
    — Звідки в тебе така недовіра до людей? — спитав хлопець, схилившись на раму велосипеда. — Треба це виправляти.
    — В мене в медучилищі була така подруга. Хлопець заклався на чималу суму, що може її... звабити, — дівчина опустила очі, вдалюючи босоніжком якийсь камінець в землю.
    — Це сумна історія. Але ж ти не вона, а я не той недоумок. Мені б і в голову не прийшло таке зробити. То що, ти згодна?
     — А ти не боїшся мою маму?
     — А що твоя мама? — здивувався Андрій. — Звичайна жінка, я її щодня на роботі бачу.
   — Ну... вона тебе недолюблює, — Яна тяжко зітхнула. Їй здавалося, що ця перешкода є нездоланною.
  — Вона... мене... недолюблює? — хлопець вказав на себе пальцем. — Дивно, я твоїй мамі нічого поганого не зробив. Ну добре, не проблема. Я її зачарую.
      — Ти й на таке здатний? — Яна вперше щиро посміхнулася.
    — Мені здається, ти того вартуєш, — Андрій усміхнувся у відповідь.
    Яна набрала повітря в легені і затримала подих. Сказати зараз «ні» людині, від якої втрачаєш голову, було б найбільшою дурницею в її житті. Будь що вже буде. Тому вона на одному видосі сказала:
     — Добре, давай спробуємо.
     — То ти погоджуєшся? — ще раз перепитав хлопець.
     — Так, — кивнула Яна, і дивна легкість охопила її душу.
   — Я тебе не розчарую, — зрадів Андрій, і теплі складочки залягли в кутиках його очей. — Сідай, я тебе покатаю на твоєму ж велосипеді.
    Дівчина вмостилася на багажнику і обережно ухопилася руками за талію хлопця. Було не дуже зручно, але хіба ж це так важливо? Відчуття, що він поряд і тепер вона має на нього права, були запаморочливими. Яна подумала, що добре, що вони з Андрієм зараз їдуть по безлюдній дорозі, і ніхто не помітить її безглуздої посмішки. А навколо було прекрасно. Вранішнє сонце золотило луки, пасовища, поля. Денна спека ще не впала на землю. На узбіччі дороги майоріли тисячі різнокольорових польових квітів, що приваблювали працьовитих бджіл та інших комах...»

    Хоч герої нарешті разом, але попереду на них чекають два серйозні випробування. А як вони їх пройдуть, дізнаємося в наступних розділах!

    На цій ноті бажаю вам гарного вечора і найкращої реалізації всіх планів. Запрошую також до своїх соцмереж