Тесс. Найбільш загадкова персонажка цієї книги про яку ми знаємо...та майже нічого, а вона як виявляється теж мала власну історію, яка й зробила її такою. 

І правду кажучи, навіть я абсолютно неочікувала, що все було саме так. Ні, я то здогадувалася, але не про це точно. 

Отже, у цьому розділі трішки більше про Селестру і момент з попереднього.

Декілька миттєвостей панувала тиша, а тоді її порушив Арвін. 

– Я можу перевірити, моя раса дозволяє вільно пірнати на дуже велику глибину, – заговорив він, а потім вимогливо подивився на Селестру. 

– Гаразд, – скривилася вона, – так і бути я допоможу тобі, але більше навіть не дивись у мій бік, – зазначила холодно. 

Її очі недобре зблиснули. 

Чекайте…а що як наша Селлі насправді русалка, але як так? 

Знадобилося трохи часу аби знайти її. Селестра вміла добре ховатися, наче як той предмет інтер'єру, який можеш не бачити навіть стоявши поруч. 

Або ключі чи ще щось таке, що буде спокійно лежати на найвиднішому місці, а ти обшукаєш увесь будинок і не знайдеш. 

І у цьому й була фатальність Спостерігачки. Ти стаєш Тінню аби знати все. 

– Він що зрадив тебе? – запитав прямо, хоч знав, що у чужі справи не варто лізти. 

– Ні, – усміхнулася вона, але так гірко, що самому боляче стало, – це я зрадила його, а він пробачив. 

Я відчув себе зовсім не у своїй тарілці. Навіть здогадатися не міг щодо такого сюжетного повороту. 

– Здивований? Впевнена, що це так, адже, хто б міг таке від мене очікувати? – вкрадливо подивилася вона і опустила очі додолу. 

– То тобі соромно, чи що? – перепитав я натомість

– Прадавня Богине, ну ти й даєш, Томасе. Серйозно, думала, що ти зрозумієш, чого стосувалася зрада. Я не можу…– а тоді зжалилася над моїм розгубленим виглядом і нарешті видушила з себе крізь сміх, – інформацію, я продала інформацію і таким чином він втратив своє становище, а моя родина навпаки піднялася. 

Я зітхнув. І справді варто було зрозуміти одразу як діє наша Хмаринка. 

– То це того варте було, чи ти усе ж шкодуєш? – поцікавився серйозним тоном. 

Вона знову спохмурніла і декілька хвилин мовчала дивлячись на ліс, який все ще був темним, хоч вже світало.

– Не знаю, – нарешті сказала вона, – мій батько нарешті похвалив мене, сказав, що я принесла їм велику користь, але родина Арвіна так добре до мене ставилася, я б точно була щаслива там, – сказала вона і з ностальгією усміхнулася, занурюючись у якісь свої спогади, а потім зрозумівши, що бовкнула зайве різко перевела тему, – а взагалі завжди було цікаво, чому ви називаєте мене Хмаринкою, скільки б не думала, а зрозуміти не можу. 

Я теж хотів, щоб Терза мене визнала, але б точно не зробив для неї чогось незаконного, та й виявилося, що Операції достатньо. 

Але, мабуть не Селестрі. 

Неохоче я таки сказав правду, хоч здогадувався, якою буде її реакція. Та вибору у мене зараз не було. Продовжу вигадувати і тоді можна забути про власний спокій. Втопить і не помітить навіть, а у мене все життя зіпсується. 

Або не дай Бог, на зло мені, скаже Фін про мої почуття. 

– Якщо серйозно, то ти наче хмарне сховище у якому може бути навіть те, про що ти вже сам давно забувся. Ну і ти надто сіра і похмура. А Хмаринка…це, щоб згладити кути. 

– І точно не для того, щоб образити, – протягнула вона і вже хотіла сказати щось ще, але я швидко її перервав. 

– Навпаки це прояв нашої щирої прихильності. 

– Це жарт такий, знаєш не смішно? – не зрозуміла вона, і після мого кивка продовжила, – але ж хіба я заслуговую доброго ставлення просто так, і я ж не завжди чинила гідно…

Я знизав плечима і подав її руку. 

– Авжеж, і ти багато чого для нас зробила, – а тоді усміхнувся, – тільки ти хоч не закохуйся в мене. 

– Говорить той, хто навіть нічого не може сказати Фіоні, – нарешті її обличчя розслабилося, а потім її очі неочікувано зблиснули азартом. 

Руку мою вона так і не відпустила. 

Тесс. А що був би цікавий сюжетний поврот. Ну типу, всі очікують любовний трикутник між Томасом, Фіоною і Ші Йоном, а так вийде якийсь паралелепіпед. 

Асін. Навіть не думай. 

Еліс. Не роби цього. 

Лисиця. А я за. 

Тесс. Є тільки два типи людей.