Розділ 10. Таємничі сни

Фіона 

Я прокинулася раптово, наче хтось з силою виштовхнув мене зі сну. Здавалося, наче я відчайдушно з кимось боролася і від когось бігла, але все це були лише залишкові образи. 

Відчуття було, наче це було марення. 

Згадалося як раніше Ші Йон вже запитував чи не бачили ми чогось дивного останнім часом. Але, якщо він навчається контролю чому він першим потрапив під вплив

Я одягнулася і спустилася вниз. Спати хотілося немилосердно. 

– Фіоно ссі, – покликав мене Ші Йон, який виглядав не краще. 

– Усе чудово, – спробувала збрехати я, але відчула, що сили таки покинули мене і я вже готова була впасти напідлогу. 

Хоча мені залишалося дкілька кроків до крісла на кухні.

– Фіоно! – почула наляканий крик Томаса. 

– Я притримаю, – майже шепіт Ші Йона, який встигнув мене зловити. 

Томас підійшов ближче і з тривогою окинув мене поглядом. 

– Подруго, що трапилося? 

– Я здогадуюся, – знову тихо сказав сонбе. 

І коли вони встигнули знайти спільну мову настільки добре. 

Вони допомогли мені спуститися і вже внизу зустрілися з іншими. 

– Може нам краще поїхати звідси? – сказала Флав, підійнявши погляд на нас. 

Вона сиділа втомлено і погляд її був наляканим. Якщо вона така, тоді сталося щось справді серйозно. 

На кухні уже були Терза, яка схилила голову на плече Флав і здається досипала. Кора і Сіетл дивилися з відстороненими поглядами у яких читалася недовіра упереміш зі здогадкою чогось страшного. Інна і Айзек ще зовсім не прийшли. 

Єдині, хто виглядали цілком нормально були Реджі і Брі. Можна було б списати на їхній зв'язок, але тоді принаймні, Фамільяр мав би бути втомленим. 

– Я почну перша, – сказала, сівши на вільне місце, – ви знаєте щось більше про те що відбувається, бо я можу пригадати зовсім не чітко. 

– Хтось нам хоче щось показати, – пробурмотіла Брі, – це щось подібне як видіння про мої минулі життя, – задумливо відповіла вона, а тепер зрозуміло звідки у неї імунітет до цього. 

– Або гірше – ілюзія, – заперечили Кора і Сіетл і чомусь останній подивився на Брі з докором. 

Я здригнулася і подивилася на Ші Йона у пошуках захисту. Він з усмішкою кивнув і стиснув мою руку. 

– Не знаю чому, але мій захист послабився, тому я зміг увійти в цей сон. Таким чином я дізнався, що це крик про допомогу. 

Ми подивилися на нього вражено, а я згадала відчуття. 

– Мене переслідували і здається хотіли вбити, – сказала я згадавши деякі деталі зі сну, – я була дівчиною у гарній дорогій сукні. 

– Чоловік з обличчям в масці, – продовжив Ші Йон. 

– Блазень, який втратив свою кохану, – навдивовижу сказав Реджі. 

– Сліпа леді, яка зістрибнула з башти, – додала Брі. 

– Аристократка, яка вбила якогось невідомого, – з дивним смутком сказала Флав, навіть сама не знаючи як реагувати. 

– Той, кого ти вбила, – буркнув Томас, – а я захищав Фіону чи Терезу, а може й обох. 

– Вчена, яка дізналася страшну таємницю. І ні, мене ти не захищав, це я хотіла врятувати тебе, – ледь всміхнулася Тереза. 

– Пара, яка захищала інших до самого кінця, але були вбитими, – сказали Інна і Айзек, які пройшли в кімнату. 

– Ті, хто влаштували повстання, – на диво за ними з'явилися Арвін, Дельфі і Селестра. 

Історія поступово складалася в одну. Пазл за пазлом утворюючи щось єдине ціле. 

– А ви хто? – запитали у Кори і Сіетла. 

– А ми ті, хто показали вам цю історію, – усміхнулися вони якось дивно. 

А після цього втратили свідомість або ж просто заснули. І тільки зараз зрозуміла, що увесь цей час їхній погляд був відсторонений. 

Тепер залишалося лише скласти усе докупи і потрібно подивитися легенди, щоб дізнатися більше. 

– Я візьму ноут, – сказала і підвелася, чи радше спробувала підвестися з місця, і чому я настільки слабка, коли потрібно діяти краще. 

– Зачекай, – зупинив мене Реджі, – а якщо це метафора. 

– Метафора? – перепитала я, впершись в спинку крісла. 

– Так, наші ролі в житті, а не конкретно легенда. 

– Та ну…і яке ж повстання ми влаштували. Це маячня, – заперечила Дельфі обурено. 

Реджі кивнув, але мабуть, не відступив від своєї теорії повністю. 

– Гадаю, зараз краще зосередити увагу на легенді, адже я бачив цілком цілісну історію, – сказав Ші Йон, хоч чомусь його голос звучав не так впевнено і твердо як завжди, наче він сам у чомусь сумнівався. 

Інші погодилися, бо зараз це поки був наш єдиний варіант. Можливо це якийсь давній привид з нас щось хоче або ми потрапили в аномальну зону. Тоді це значно гірше. 

Брі підвелася з місця і поспішила на верх за своїм ноутбуком, після цього спустилася і поставила його на стіл. Швидко надрукувала запит і відкривши першу вкладку почала читати вголос. 

– Отже, що ми маємо поки князь Туган відправився на захист рідної землі, за цей час на його князівство напали, а його донька попросила захисту в богів. І вони не придумали нічого кращого, ніж опустити місто під воду, а людей перетворити на латаття. Прекрасна легенда, нічого не скажеш, – промовила вона з деяким сарказмом. 

– Тоді, хто всі ці люди, якими були уві сні? – Флав навіть вжила, і подивилася на нас всіх у пошуках відповіді. 

Брі вийшла і подивилася іншу легенду, але в жодній з них і близько не було, хоча б одного слова про це.

То легенди помилялися? 

Можливо зараз хтось хотів аби ми побачили справжню історію або ж навпаки навіщось заплутати. 

Ми переглянулися між собою і зараз були повністю зібраними. Потрібно віднайти правду і зрозуміти, що це за сни. 

– А може…– почав було Томас, але одразу запнувся, мабуть, вирішив, що його думка буде неправильною. 

– Кажи вже, – буркнула Селестра. 

– Може…ну там опівночі, коли місяць повний, а зорі стоять у якомусь там порядку можна потрапити в місто. Типу, що як воно реально досі існує. Ні, ну а чом би й ні? – спочатку його голос звучав боязко, але потім повернув собі звичну життєрадісність.