У межах марафону «Прочитай мене» я мала прочитати десять глав.

Прочитала всі доступні дев’ятнадцять.

Думаю, це вже непогано описує результат.

Починалося все як досить легка романтична історія: Фіона починає зустрічатися із загадковим Ші Йоном, її друг дитинства Томас, який уже давно й безнадійно закоханий у неї, дізнається про це й робить те, що зробила б кожна абсолютно адекватна людина.

Ні, не зізнається у своїх почуттях.

Організовує розслідування її нового хлопця.

Так народжується операція «Врятувати подругу».

І якби книга залишилася просто історією про ревнивого друга, який намагається довести, що новий хлопець Фіони — негідник, вона була б милою, веселою, але досить передбачуваною.

На щастя, авторка пішла значно далі.

Від романтичної комедії до «а що тут, власне, відбувається?»

Перша третина книги читається легко й переважно тримається на персонажах та гуморі.

Є Томас, який переконує всіх і передусім самого себе, що він зовсім не ревнує.

Є компанія друзів, рівень конспірації якої приблизно такий:

— Треба поводитися так, щоб Фіона нічого не запідозрила.

Фіона заходить до кімнати.

Усі миттєво замовкають.

Геніально. СБУ вже надсилає пропозиції про роботу)))

Але поступово жарти закінчуються. З’являється інформація про минулі стосунки Ші Йона. Дивна закономірність. Суперечливі свідчення. Контроль снів. Провали в пам’яті. Магічні артефакти. Виснаження. Кошмари. Старі легенди. І в якийсь момент я зрозуміла, що вже читаю зовсім не ту книгу, яку починала.

Причому це комплімент.

Для мене друга половина доступного тексту значно сильніша за першу. Особливо приблизно з 12–14 частини історія набирає темп, а окремі сюжетні нитки починають переплітатися.

Фіона — героїня, яку не просто «рятують»

Спочатку я трохи боялася, що Фіона стане типовим об’єктом любовного трикутника: один хлопець її кохає; другий загадковий; друзі знають краще; а вона ходить посеред цього й нічого не помічає.

Але ні.

І це один із найбільших плюсів книги.

Фіона спостерігає. Ставить питання. Розуміє, що друзі щось приховують. Не ковтає бездумно ані їхню версію, ані слова Ші Йона. А згодом у неї проявляється значно цікавіша особиста арка.

Фіона — старша дитина у великій родині, яка звикла бути відповідальною, допомагати, поступатися, відповідати очікуванням і ставити чужі потреби вище за власні. Тому одне з найважливіших питань книги для неї взагалі не романтичне:

«А чого хочеш ти?»

І мені дуже сподобалося, як ця тема повторюється в різних формах: у розмовах, сімейному конфлікті, дружбі й навіть у подарунках на день народження.Фіону поступово не просто «рятують». Її вчать дозволяти собі жити для себе. І от цього розвитку на початку я зовсім не очікувала.

Томас — майстер створити собі проблеми власноруч

Мій улюблений комедійний факт усієї книги: Фіона фактично дає Томасу можливість зізнатися, що вона йому подобається. Томас:

«Та ні. Ти просто подруга дитинства».

Ще й уточнює:

«ЛИШЕ подруга».

А потім іде страждати через її нового хлопця. Чоловіче. Я не знаю, як тобі допомогти.  А якщо серйозно, Томас вийшов одним із найживіших персонажів. Він турботливий, ревнивий, невпевнений, іноді поводиться по-дитячому, іноді переходить межу між турботою та гіперопікою. І саме останнє мені особливо сподобалося. Книга неодноразово ставить його в ситуацію, де виникає питання:

де закінчується бажання захистити людину й починається рішення за неї «заради її ж добра»?

При цьому Томас не перетворюється на ревнивого власника.

Навпаки, один із найкращих його моментів — коли він фактично допомагає Ші Йону краще підтримати Фіону, хоча сам у неї закоханий. Тобто щастя Фіони принаймні іноді виявляється для нього важливішим за бажання перемогти суперника.

А ще його взаємодія із Ші Йоном — окремий вид мистецтва.

Томас подумки:

«Я йому не довіряю».

Томас через хвилину:

«Каву будеш?»

Ші Йон — найцікавіша загадка книги

А ось тут авторці вдалося мене підловити. Спочатку я була майже впевнена, що схема буде очевидною:

підозрілий новий хлопець → виявляється поганцем → Томас мав рацію → Фіона прозріває → романтика.

І дуже рада, що поки все значно складніше. Чим більше ми дізнаємося про Ші Йона, тим менш зрозумілим він стає.

Є речі, які викликають серйозні питання.

Є його минуле.

Є колишні.

Є справи, у які він їх втягував.

Є дивна спеціалізація на контролі через сни.

Є проблеми в сім’ї.

Є його поступове виснаження.

Є очевидні секрети.

Але водночас його почуття до Фіони не здаються мені повністю фальшивими. Особливо після появи його POV. Він справді хоче її захистити. Справді намагається зрозуміти. Бачить її внутрішні проблеми й говорить речі, які їй потрібно було почути. А потім думає щось таке, після чого хочеться сказати:

«Так, добре, я вже почала тобі довіряти. Навіщо ти знову все зіпсував?»

Саме тому він для мене зараз найцікавіший персонаж-загадка. Я вже не питаю:

«Він хороший чи поганий?»

Мені цікавіше:

«Що він приховує, навіщо робив те, що робив, і чи сам він не є чиєюсь жертвою?»

Оце набагато сильніше.

Любовний трикутник, у який я нарешті повірила

На початку перевага Томаса була для мене надто очевидною. У нього з Фіоною спільне минуле, близькість, довіра, звички, взаєморозуміння. Ші Йон був просто загадковим красивим новеньким. А потім з’являється розмова Фіони та Ші Йона під час подорожі. І вперше я подумала:

«Ага. Ось тепер я розумію, чому вона могла його обрати».

Він дає Фіоні щось інше, ніж Томас. Томас — це людина, яка знає її роками. Ші Йон — людина, яка подивилася свіжим поглядом і раптом побачила те, чого навіть близькі не могли до неї донести. І ось тоді трикутник почав працювати. Бо хороший любовний трикутник — це не ситуація, де читач дивується:

«Навіщо вона взагалі дивиться на другого, коли перший очевидно кращий?»

Це ситуація, де обидва зв’язки дають героїні щось різне.

Тут воно поступово з’являється.

Світ Сновидців

Тут у мене складніші відчуття, бо це третя книга циклу, а попередні я не читала. Тому часом я почувалася людиною, яка запізнилася на вечірку на три години:

«Хто це?»

«А це?»

«Чому вона стрибає в портал?»

«ЧОМУ МИ РАПТОМ ТОРГУЄМО ДУШАМИ З МОРФЕЄМ?»

Добре. Прийнято. Йдемо далі.

Але я не вважаю це повноцінним недоліком книги. Третя частина циклу має право припускати, що читач знайомий із попередніми героями та правилами світу. Навпаки, видно, що світ живе за межами центрального сюжету. Старі персонажі не перестали існувати після завершення власних історій, у них залишилися конфлікти й наслідки попередніх рішень. А магічна складова в другій половині взагалі стала одним із моїх улюблених елементів. Особливо історія зі снами. Коли окремі кошмари почали складатися у фрагменти однієї історії, книга одразу вийшла на новий рівень інтриги.

Одна сторона правди

Оце ще одна річ, яку я особливо хочу відзначити.

У тексті постійно виникає питання: а чию версію подій ми зараз чуємо?

Одна колишня Ші Йона розповідає одне. Інша — інше. Сам Ші Йон приховує третю частину. Фіона має власне бачення сімейного конфлікту. Її мама — своє. А наприкінці навіть відома легенда про минуле починає суперечити тому, що персонажі бачать у снах. І якщо це свідома наскрізна тема книги, вона мені дуже подобається. Бо правда тут поступово перестає бути готовою відповіддю.

Її треба складати з різних уламків.

А тепер про те, що заважало

Найперше — тексту потрібна хороша вичитка.

Помилки трапляються регулярно: пунктуація, узгодження, форми слів, друкарські огріхи, іноді незграбні конструкції. Подекуди навіть плаває особа оповіді — глава починається від першої особи, а потім несподівано переходить у третю. І це шкода, бо сама історія сильніша за її технічне оформлення. Після якісної редактури текст сприймався б помітно професійніше.

І окремо — метакоментарі

Це, мабуть, найбільш специфічна риса книги. Авторки та їхні альтер-его періодично буквально входять у текст і коментують написання книги, персонажів, сюжет, кількість знаків, власні рішення. Іноді це реально смішно. Особливо в легких сценах, де книга сама жартує над романтичними кліше чи несподіваною хімією між персонажами. Там це працює.

Але в серйозних моментах мені часто хотілося сказати:

«Дівчата, я вас люблю, але вийдіть із кімнати на п’ять хвилин. Тут драма відбувається».

Коли читач уже занурився в болісну історію, сімейну сцену чи небезпечне відкриття, великий метакоментар може миттєво нагадати:

це просто текст, який хтось пише.

Тому для мене це одночасно впізнавана авторська фішка і річ, яку варто дозувати залежно від емоційної ваги сцени.

Підсумок

Я починала цю книгу з думкою:

«Ну добре, подивимося, як друзі будуть рятувати дівчину від її нового хлопця».

А закінчила доступний текст із питаннями:

Що приховує Ші Йон?

Хто впливає на сни?

Що сталося з його минулими стосунками насправді?

Чому він втрачає сили?

Що відбулося із затопленим містом?

Чи можна довіряти легенді?

Що задумала Брігель?

І, звичайно:

СКІЛЬКИ ЩЕ ЧАСУ ЗНАДОБИТЬСЯ ФІОНІ, ЩОБ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ТОМАС У НЕЇ ЗАКОХАНИЙ?

Бо тут я вже починаю робити ставки.

За 19 прочитаних частин моя середня оцінка вийшла приблизно 4,1/5.

Найсильнішими для мене стали саме пізніші глави — коли романтика, особисті проблеми персонажів, магія та центральна загадка почали працювати разом.

«Операція “Врятувати подругу”» починається значно простіше, ніж зрештою виявляється. І саме це стало для мене головним приємним сюрпризом.

Тексту потрібне технічне шліфування, метагумор місцями хочеться трохи притримати за руку, а велика кількість персонажів може налякати того, хто, як я, нахабно заліз одразу в третю книгу циклу.

Але головний тест для незавершеної історії вона пройшла:

я дочитала останню доступну частину — і мені не вистачило.

Хочу знати, що буде далі.

А це, мабуть, один із найкращих компліментів, які читач може залишити автору. ❤️

А вам я залишаю посилання на цю прекрасну книгу і, сподіваюсь, що ми разом будемо чекати на фінал: 

«Операція “Врятувати подругу”»