Мені завжди цікаво читати думку моїх читачів: яка книга найбільше зачепила? Чому? Проте книг обрати,  а отже спитати по кожній вкрай складно... А що як влаштувати таке собі шоу?

Правила прості.

Читачі обирають цитату, яка умовно проходить до турнірної сітки. Таким чином ми знайдемо ті родзинки чи діамантики, що запам'яталися вам найбільше!

Ваша задача відповісти лише ТАК чи НІ до історії. 

Багато слів, та мало діла! Поїхали дивитись на цих "красунь"

Учасниця 1: Секретарка для нахабного

— Буде зроблено, — записала собі в телефон Наталі, — що-небудь ще?
— Так, принеси мені пончик. — Кинув я і зупинив дівчину, щойно вона рушила в бік кімнати відпочинку, — свіжий!
Наталі повернулася за годину з коробкою пончиків. Поклала переді мною на стіл. На неї подивишся і в душі приємно — очі блискають блискавкою, губи стиснуті, зуби майже чутно скрегочуть, нігті впилися в долоні для самоконтролю.
Я повільно відкрив коробку, подивився і підняв погляд на секретарку.
— Я такі не їм, — посміхнувся, — мені потрібні з посипкою.
А наступного разу попросив переробити на безглютенові. І з іншою присипкою. А потім…
— Безглютенові, шоколадні пончики з ванільною посипкою, з яблучним джемом і отрутою вашої колишньої, — ледь не кинула в мене коробку Наталі.
— Що? — уже не приховуючи насмішку перепитав я.
Останнє почулося?
— Смачного, — фиркнула Наталі й вилетіла з кабінету.
Я лише посміявся, але більше тиснути не став. Не тому що не хотів — просто ідеї для химерних пончиків закінчилися. Потрібно було придумати щось нове.
Я облизнув губи і відкрив коробку із солодощами — вони мали абсолютно ідеальний вигляд і вабили своєю пікантною свіжістю. Точно для мене готували. Дістав один із них, обтрусив від зайвого посипання і вкусив, майже відчуваючи насолоду від улюбленого яблучного смаку.
У роті запекло так сильно, ніби хтось підпалив там сірник. Я подивився всередину пончика й побачив там…
— Перець чилі! — заволав не своїм голосом.
Я вибіг з офісу в кімнату відпочинку, де робили каву найледачіші співробітники. Там точно має бути молоко! Єдиний порятунок від гостроти!
— Щось не так, синьйоре Далессіо? — посміювалася на тлі Наталі.
Мені було не до неї. Я відчиняв шухлядку за шухлядкою в пошуках заповітної упаковки, але, як на зло — такої не було. Смикнув двері холодильника, але й там було порожньо. Молока не було ніде.
Чорт би його побрав! Навіщо воно мені взагалі?! Простої води було б достатньо! Я обернувся і вилаявся ще гірше, ніж раніше.
Кулер для води теж був порожній.
Мій офіс! Єдине місце, де, я був упевнений, точно була вода. Рвонув назад під розмірене клацання Наталі нігтиками по клавіатурі. Знищив би бісицю, та був зайнятий важливішою справою.
Пив воду я, мабуть, з годину — не менше.
— Синьйоре Далессіо? — постукала у двері Наталі.
Я все ще лежав на дивані, насолоджуючись спокійним відчуттям у роті. Подивився на секретарку гнівно, але знесилено. У горлі все ще дерло.
— Щодо того сорту Пакамару, про який ви говорили раніше…
Надія! Я подався вперед. Зараз Наталі скаже, що не знайшла, я її пожалію і запропоную звільнитися, поки не стало надто пізно. Пригрожу всіма наявними в мене засобами, а головне — тим, що вона не впоралася. Мовляв, простецьке питання!
Навіть посміхатися почав від передчуття.
— Буде завтра о восьмій, — підморгнула мені й вийшла, залишивши двері навстіж відчиненими.
Я завив вовком.

Читати далі: https://booknet.ua/book/sekretarka-dlya-nahabnogo-b440916

Учасниця 2: Курортна спокуса

Поліцейська спробувала пояснити — майже жестами — куди нас повезуть, але я, як і раніше, мало що розуміла. Жінка терпляче хмикнула й пішла шукати Марка. Від нього було більше толку. Я ж зі смішком продовжила пити чай.
Герой сьогоднішнього дня підійшов до нас п’ять хвилин пізніше. Його футболка намокла від дощу, показуючи рельєфні м’язи, які я не могла не помітити. Провела поглядом, ніби ненароком — і ще кілька разів зі щирою надією, що він не помітить.
Помітив.
— Дивлюся, красуне, ти зовсім прийшла до тями, — нахабно посміхнувся Марк, а я відвернулася.
— Гадки не маю, про що ви говорите…
— По-перше, не викай мені, будь ласка, — похитав головою, — після того, що між нами було…
— І нічого не було! — фуркнула я, миттєво червоніючи.
Те, що я впала в його обійми — це просто інстинкт самозбереження. Нехай не вигадує собі зайвого.
— А по-друге, — проігнорував мене чоловік, — я ж не сліпий.
А ось це вже було щодо моїх розглядань. Усмішка торкнулася моїх губ, коли я знову подивилася на нього. Адже ні до чого не зобов’язальний флірт корисний для здоров’я? Особливо при стресах.
— І що ж ти бачиш? — нахилилася ближче до нього, нібито щоб краще чути, а насправді грайливо заглядаючи в очі.
Він же дивився зовсім не в очі. Закусила губу.
Марк зробив крок ближче до мене — він усе ще стояв на вулиці, поки я затишно влаштувалася всередині з відчиненими навстіж дверима. Чоловік наблизився. Холодні пальці торкнулися мого підборіддя.
— Надзвичайно спокусливу дівчину, — і провів язиком по губах.
Здається, плед і гарячий чай мені вже не потрібні. Викликайте пожежників.

Читати далі: https://booknet.ua/book/kurortna-spokusa-b437463

Учасниця 3: Згаси мою пристрасть 18+

— Ми точно знімаємо це для статті про порятунок? — усміхається Влад, наче думки мої читає.
А я відверто розглядаю його.
— Слабо чи ні? — і веду плечем, як Віка вчила.
Як там було? Лопатки назад, :)) вперед, пасмо на палець намотати… Влад усміхається одним куточком губ, хитає головою, але слухняно стягує підтяжки і скидає футболку. Здається, я навіть забуваю натиснути кнопку знімка.
— Не вистачає… — шепочу, а руки самі роблять те, що потрібно, —… олії.
— Олії? — хрипко говорить Влад, очей із мене не зводить.
Я дістаю з нашого стратегічного запасу дитячу олію — таку наносять перед зніманням, щоб шкіра блищала. Облизую губи. Я збожеволіла. Я абсолютно збожеволіла.
Підходжу до Влада й наливаю олію в долоню. Зовсім трішки, але серце заходиться в шаленому ритмі. А найбільше заходиться терпке бажання всередині, що збирається грудкою десь нижче пупка.
Я торкаюся рукою грудей Влада. Він дозволяє. Уважно стежить за тим, як я проводжу по шкірі спершу несміливо, потім старанніше, підкреслюючи кожен м’яз його накачаного тіла. Чорт забирай, до чого ж він накачаний.
Рука зісковзує нижче.

Читати далі: https://booknet.ua/book/zgasi-moyu-pristrast-b456747

Що скажете, любі? Яка цитата запам'яталася вам найбільше?
Пишіть в коментарях, а я побігла писати для вас майбутні проди!

Завжди ваша,
Амелі Фльор

Телеграм для обговорювань