Зігрій мою темряву

✨️✨️✨️

— Знаєш, Максимчику, коли я був меншим, ми з братом дуже любили грати в дартс, — беру в руки один зі скальпелів й неквапливо кручу його між пальцями, — Щоправда, дартс у нас був дещо... нетрадиційний. Замість дротиків — ножі. Замість акуратної мішені — старий шматок дерева в гаражі.
На обличчі Максима з'являється настороженість. Я помічаю це й ледь усміхаюся.
— Потім ми виросли. Роботи стало більше. Проблем — ще більше. І часу на такі дурниці майже не залишилося, — я на мить опускаю погляд на скальпель, — Але, погодься, іноді потрібно знаходити час для розваг, — підводжу очі на нього, — Ти ж лікар. Маєш знати, наскільки позитивні емоції корисні для організму.
— Артуре...
— Що? — я невинно схиляю голову набік, — Я просто намагаюся подбати про твоє здоров'я.
Наступної миті рука різко злітає. Скальпель зникає з моєї руки і опиняється прямо у плечі мерзотника.
Максим здригається, а потім у підвалі лунає його огидний крик. Я не рухаюся, просто дивлюся на нього кілька секунд.
— Ну ось, — повільно сідаю на стілець, — А ти казав, що медицина — нудна професія.