У посудинах хлюпалась густа, неоново-фіолетова рідина, яка дивно, ритмічно булькала, наче варилася на повільному вогні, хоча миски були холодними. Від неї тягнувся дуже сильний, нудотно-солодкий квітковий аромат.
​— Пахне як парфуми моєї покійної тітоньки Гільди, — з підозрою пробурмотів Торік, нахиляючись над своєю порцією. — Здається, сьогодні вони вирішили нас отруїти чимось вишуканим.
​Рідина раптом голосно булькнула.                                                                                                                       На поверхні надулася велика фіолетова бульбашка, відірвалася від маси і повільно, мов мильна, попливла в повітря. За нею друга, третя.
Кайрен заворожено спостерігав, як одна з бульбашок піднялася на рівень його очей і з тихим «хлоп» луснула.
​Замість крапель із неї вилетіла хмарка мікроскопічних, блискучих точок.                                                    Точки впали на стіл і тієї ж миті прямо на очах почали стрімко збільшуватися, перетворившись на мерзенних, чорних жучків із гострими жвалами.
​— О, цікавий симбіоз магії та ентомології, — рівно промовив Зіірі, та підніс одного жучка до очей.             — Вони реагують на феромони страху або...
​Але Зіірі не встиг договорити.                                                                                                                             Всі бульбашки над мискою Торіка луснули одночасно.
Сотні дрібних, агресивних комах дощем посипалися на рудого хлопця. Вони миттєво відчули запах жителя планети Флорія, що пахнув квітами, і вирішили, що це їхній головний десерт.
​— АААА! ВОНИ В МОЄМУ ВОЛОССІ! ВОНИ КУСАЮТЬСЯ! — заверещав Торік тоном, від якого могли б потріскатися шибки, якби вони тут були.

Драксарія : Ехо Безодні.