Прочитала уважно оповідання Дани Новак " Твої зелені очі" — і це справді чіпляє, попри свою невеликість(8 сторінок).

Найбільше вразило, як плавно тут переплітаються дві реальності. Спочатку я щиро повірила, що це містична різдвяна казка про мавку в зимовому лісі — а потім розумієш, що це марення контуженого хлопця, який замерзає на снігу, і від цього стає навіть трохи моторошно. Те, що фантастична дівчинка виявляється відлунням реальної рятівниці — дуже гарний хід, він не відчувається як дешевий трюк, бо все підготовлено заздалегідь: зелені очі, ямочка на щоці, доброта.

Дмитро як персонаж вийшов дуже живим — оці його прохання «не поспішай», внутрішні саркастичні коментарі до самого себе («Кравченко, ну ти даєш»), спогади про діда з ялинкою — все це робить його не просто «пораненим воїном», а конкретною людиною зі своєю історією і болем (Наталка, розрив, відчуття, що він «недостатньо старався»). Це зворушливо, без надриву.

Мавка теж вдало написана — по-дитячому цікава, трохи капризна, живий контраст до важкості того, що переживає герой. Діалоги між ними звучать природно, з гумором навіть у найскладніші моменти.

І фінал — теплий, без фальшивого пафосу. Борщ із грушками, усмішка «вперше за довгий час по-справжньому» — просто, але дуже точно закриває історію: людина, яка була сама в темряві, знаходить когось живого поруч.

Дуже атмосферно написано, відчувається зима, ліс, холод — і водночас усередині цього холоду є тепло. Гарна річ.

Оповідання " Твої зелені очі" брало участь у безстроковому марафоні Тетяни Гищак.

https://booknet.ua/blogs/post/363457