Прокидаюся від стукоту у двері. За вікном уже світло, і шлунок старанно нагадує про своє існування.

— Пан Тарахан чекає на вас у своєму кабінеті через десять хвилин! — долинає з коридору у відповідь на моє: «Кого там принесло?»

Чекає — це добре, але я б від сніданку не відмовилася… Коли тут узагалі годують? Вилізаю з-під ковдри у вихололу кімнату. Камін давно згас, і в мене зуб на зуб не попадає. Вмиваюся холодною водою з умивальної миски. Схоже, про гарячу воду з крана тут узагалі не чули. Як і про водогін загалом. Виходжу з кімнати й вирушаю на пошуки туалету.

— До кабінету пана Тарахана — ліворуч, — повідомляє мені слуга, такий же немолодий, як і дворецький. У цьому замку всі старезні, як і він сам. Сподіваюся, пані Паула виявиться молодшою за мою попередню клієнтку…

— Мені зараз зовсім інший кабінет потрібен… — бурчу у відповідь і повертаю праворуч. Навряд чи варто шукати вбиральню біля кабінету господаря дому.

Слуга спантеличено дивиться на мене, але щось у моєму погляді наштовхує його на потрібну думку. Мабуть, помітив, що рівень рідини в моєму організмі вже майже повністю затоплює зіниці.

— Ходіть за мною, — зітхає й приводить мене до вбиральні для прислуги.

Та мені зараз не до гордості, я вже й на вбиральню на подвір’ї згодна! Якщо дощ ущух, звісно…

***

— Нарешті! Де вас Некрилаті Боги носять, Ліано? — гримаю на дівчину.

— Шукала вбиральню. Можна попросити хоча б нічний горщик у мою кімнату поставити? — анітрохи не соромлячись такої делікатної теми, цікавиться та.

— Тобто? У вашій кімнаті є вбиральня! І навіть ванна.

— Ми, мабуть, про різні кімнати говоримо, ваша Світлосте.

— Ікароне! — гаркаю я, і дворецький одразу ж заходить до кабінету. — У якій кімнаті поселили Ліану??

— У кімнаті для… несподіваних гостей…