Мор'гхул Ірра Шакс.

Чорне полум’я горить. Павук у могилі лежить.

Мертва крига не розтане, час у зашморгу стоїть.

Заради мого діла, 

збережи його тіло.

Тліє остання зоря. Спить під попелом земля. 

Що було життям колись — стане тінню небуття.

 Замикаю вічний круг. 

Гасне зір, вмирає звук. 

Нитки ночі сплітаю в коло. Тінь павуча не пустить доло.

Дух застиглий хай тремтить. Павуча отрута життя пригнетить.

Кров і попіл — ключі мої. 

Зачиніть браму темної землі.

Мор'гхул Ірра Шакс і павук.

Ці слова не віщували нічого доброго. І річ була навіть не в тому, чиє страшне ім’я лунало серед його строф. Шакс…

До зустрічі з великим маркізом пекла я була морально готовою. Більше за демона мене лякав голос, який шепотів ці забуті слова. Лютий мороз темної зимової ночі, що закрадався в саме серце, був лише тінню того жаху, який наводив на мене цей голос. Стародавні провидиці з храму богині ще за часів правління сяючої Сивіль передрекли, що сонце згасне і перетвориться на чорну діру, яка поглине весь світ. Тепер я зрозуміла, про що насправді йшла мова.

Це була вона — справжня ніч душі, без романтизму та блискучих прикрас. 

Новий розділ темного фентезі Їх розлучила Смерть лунає темрявою для вас