- Не розумію, чому ти не наймеш бригаду, щоб тобі все доробили, - вкотре висловлюю свою думку.

Він ухиляється від відповіді і я задаюсь питанням, що він приховує. Може він не має грошей? Але машина дорога, та й почалось все так красиво і оперативно. Впевнена, щось пішло не так в той день, коли робітники раптово зникли, а ввечері появився Макар. Але що сталось? Він мені не розкаже це точно. Надіюсь він не втягне мене в якусь халепу. 

- Якби я найняв робітників, що б робила ти? – як завжди віджартовується сусід.

Я дивлюсь на нього іронічним поглядом.

- Лежала на озері. А можливо була б вже у місті.

- Ти збираєшся переїжджати? – він залишає люстру у спокої і підходить до мене. – Тобі не подобається у селі?

- Не в цьому річ. Тут немає для мене роботи. Не можу завжди сидіти в батьків на шиї.

Макар задумано мугикає і спирається на підвіконня. Я сиджу у проймі відкритого вікна, залізла прямо з ногами. Тонесеньким пензликом виводжу на рейці між шибками.

- А якби мала роботу, то б лишилась? – уточнює.

- Скоріше за все. Мені тут добре, спокійно. Не люблю шуму і гамірного життя.

Макар з розумінням киває. Він нахиляється і починає пильно вдивлятися за плавними рухами моїх рук. Одягнений у затерту футболку і пошарпані шорти, зараз він зовсім не схожий на манірного міського багача. Лише незагоріла бліда шкіра видає його. Напружуюсь від незвичної близькості, руку сковує і пальці перестають слухатись. Різкий мазок і біла фарба на прозорому склі.

Важко зітхаю, починаю шукати ганчірку, щоб витерти накоїне. Макар опереджає мене, вже тягнеться до вікна і плавним рухом прибирає тканиною фарбу з непотрібного місця. В цю мить він опиняється занадто близько. Його обличчя поруч з моїм, я відчуваю його подих і тепло його тіла.

Ніяковію ще більше, відхиляюся від нього і повертаю голову в іншу сторону, до садка. Скоріш те, що з нього лишилось. За будинком лише пуста площа, все вирізано і викорчувано.

- Що ти будеш робити з садом? – запитую хриплим голосом, після того, як Макар залишає шибку у спокої і покидає мій особистий простір.

- Дерева садити вмієш? 

На таке запитання я різко розвертаюсь до нього і наважуюсь глянути йому в очі. Він знову веселиться наді мною.

- Навіть не думай. Я не візьму на себе таку відповідальність, - протестую. – У мене погані відносини з рослинами.

Макар знизує плечима і залишає мене, повертається до люстри. Я видихаю з полегшенням. Краще хай тримається на відстані. Він симпатичний і приємно пахне, а моє тіло реагує на його близькість. Не дивно, у мене не було хлопця майже рік.

- Шкода, - промовляє задумано і роздивляється злощасну люстру, котра лежить на невеликому столику посеред кімнати. – Прийдеться найняти спеціалістів.

- А до будинку спеціалістів не треба? – обурююсь його логікою.

- Навіщо, - посміхається і дарує мені теплий погляд. – Ми добре справляємось і удвох.

Мені нічого сказати, тому продовжую тонку роботу. 

Ближче до обіду Макар залишає мене саму. Швидко переодягаються і зникає за ворітьми. Я не запитую куди, а він і не каже. Закінчивши з вікнами, переходжу фарбувати двері. Їдкий запах фарби в’їдається в носа і через деякий час починає трохи нудити. 

Коли повертається Макар, я майже закінчую з дверима. Він заходить у коридор з двома повними пакетами. Я сиджу на колінах і дофарбовую.

- Я привіз нам обід, - заявляє. – Але не знаю де сісти.

- У хаті навряд чи можливо, все пропахло фарбою, - піднімаю на нього погляд. – Можна надворі поїсти. Погода чудова.

Макар погоджується на мою пропозицію і ми виходимо на подвір’я. Він виносить столика зі спальні і ставить під стіну будинку. Розпаковую пакети, сік, картопля фрі, гамбургери. Схоже наш багатій полюбляє фаст-фуд. 

- Ти не казав, що обід входить в оплату, - зауважую йому, коли виносить до столу дві дерев’яні табуретки. 

- Не люблю їсти сам, - відповідає і присідає, починає розпаковувати одноразовий посуд.

- Наступного разу підемо до мене, - заявляю, а він лише зиркає на мене карими очима. – У тебе ще виделок навіть немає. Тай на гамбургерах довго не протягнеш.

- Це означає, що ти мене не покинеш і доведеш справу до кінця?

- Думаю зможу трохи в тебе попрацювати. Ти не такий вже прискіпливий працедавець.

Я дарую йому легку посмішку, а Макар заливається голосним сміхом.

Після обіда ми продовжуємо працювати. Беремо в руки валики і починаємо розфарбовувати стіни у спальні. Час від часу розмовляємо на різні нейтральні теми. Про себе він не розказує, а я не запитую, хоч задумуюсь чи є в нього родички і друзі та чому ніхто ще сюди не приїздив.

По закінченні робочого дня Макар їде в готель, котрий знаходиться за десять кілометрів з відси, а я повертаюсь додому і потрапляю якраз на вечерю.

Вся сім’я в зборі, сидять за столом, коли заходжу на кухню.

- І як пройшов день? – запитує мама, вона сильно зраділа, що я маю підробіток. 

Я сідаю на своє місце і накидаю у тарілку картоплі з салатом. Стомилась і зголодніла.

- Краще ніж я думала, - чесно відповідаю.

Я боялась, що не зможу робити в будинку у незнайомої людини. Та за день я до нього звикла і краще пізнала. 

- Треба було вияснити чітку суму, яку він заплатить, - як завжди скептичний батько не довіряє нікому. – Те що він пообіцяв це одне. А як до розрахунку дійде, вийде зовсім інше. Це ж багачі, вони жахливо скупі.

- Тату, це не важливо, - заспокоюю його. – Все одно сиджу вдома.

- Не цінуєш свій труд, доню, - цокає язиком батько і повертається до їжі і до книги.

- Іринці гроші не потрібні, - ледь чутно промовляє сестра.

Я дивлюся на неї. Злий погляд її намальованих очей просвердлює мене наскрізь. Вона сердиться на мене через Макара. 

https://booknet.ua/book/riska-dlya-mlionera-b401170