...двічі.

Як це — побачити наживо тих, про кого пишеш?

Більшість з вас створює власні оригінальні історії з неповторними, автентичними персонажами. Я ж публікую тут виключно фанфіки, головними героями яких стали реальні хлопці з нині мегапопулярного гурту — BTS. І так, я їх, чорт забирай, бачила — власними очима, на власні вуха чула. 

Йдучи на перший свій концерт у Мадриді, мене сповнювало хвилювання. Здавалося, щойно бантани зʼявляться на сцені, з-під ніг щезне земля. Проте ні, земля зосталася твердою, а моє хвилювання після їхнього виходу не зросло до піку, ба навіть навпаки — цілковито зійшло нанівець.

Виявляється, коли пишеш про людей роками: вивчаєш їхні біографії, інтервʼю, прямі етери, постійно займаєшся фактчекінгом, ти несвідомо занурюєшся в них настільки глибоко, що вони більше не здаються недосяжними селебрітіс. Вони стають тобі гарними товаришами — тими, хто зостається поруч, коли ти переживаєш депресії та кризи, пошуки сенсу життя та маніакальні наміри ухопитися за сто справ одночасно. 
Ти відчуваєш їхню ефемерну присутність тоді, коли бачиш у дзеркалі непривабливу картинку, і тоді, коли віднаходиш у собі щось варте чужої уваги.
Зумисно чи ні, але вони зрощують тебе, надихають творити, мріяти, справджувати найсміливіші ідеї. І рано чи пізно, але зрештою ти усвідомлюєш — для тебе вони не просто зірки, для тебе вони — яскраві провідники тими шляхами, якими ти завжди хотіла, але дуже боялася йти сама. Опора, котрої у хвилини зневіри так бракувало.

Тож так отрималося, що в Мадриді я відвідала концерт не всесвітньо відомих айдолів, а своїх близьких людей, яких, здавалося, не бачила вічність. А тому зустріч ця була сповнена емоцій ще від її передчуття.

Хлопці співали, жартували, посміхалися кожному з нас, зокрема й мені, натомість я душила в собі сльози, заздалегідь усвідомлюючи час неуникненної розлуки. Час, який і цього разу не змилувався та не стишився бодай на хвильку чи дві. А я так і не змогла разом із ними прожити митей щастя, не відчула насолоди, на яку сподівалася шість останніх місяців.
Після завершення шоу мій стан був настільки паскудним, що не хотілося ані бачити когось, ані чути. А тому я просто зняла свої підбори, подивилася по карті, в який бік іти до готелю, та босоніж пішла гуляти нічним, абсолютно незнайомим мені містом чотири кілометри хаотичних думок. Сама пішла, і водночас з неймовірно важливими для мене людьми у серці, яке боліло. 

Дурість. Безглузді сентименти може подумати хтось, хто дочитає до цього моменту. Мені ж то було надзвичайно важливо. Настільки, що вже за два дні я ввірвала наступний квиток і почала планувати нову подорож. Цього разу виваженішу та змістовнішу. Без нетерплячих очікувань часу події, без спроб розгледіти хлопців у натовпі сотень тисяч туристів, без сподівань прожити мить подиву, в момент чергової зустрічі. А відтак — без розчарувань.

Цього разу я вже знала, чого очікувати, а тому була морально готова. Як показав попередній досвід, це навіть важливіше, ніж сама можливість потрапити на концерт до людей, про яких ти пишеш роками...

Ну, і трішки закарбованих у цифрі спогадів =*)

Кім Техьон (V)

Чон Чонґук (JK)

Пак Чімін (Jimin)


Чон Хосок (J-Hope)

Кім Намджун (RM)

Мін Юнґі (Suga)

Кім Сокджін (Jin)

BTS