Вітаю, мої солоденькі!

Завтра — фінал книги «Парі на злам».

Це були два з половинкою місяці... І час пролетів неймовірно швидко. Думаю, завтрашній останній розділ остаточно поставить крапку в тому, що я хотіла сказати цією історією. Моргана могла залишитися в Андагарі й прийняти пропозицію Лютера. Залишитися з коханою людиною, пожертвувавши частиною себе. Але вона обрала інше. Можна засуджувати її за те, що вона кохала недостатньо сильно, що поїхала й покинула його.

А як би вчинили ви? Пішли б за мрією чи втратили б себе заради іншої людини?

Як би там не було.... ці персонажі додаються до моєї скарбнички. Як і ця історія. 

— У моїй компанії доведеться тяжко працювати, — максимально сухо і діловито відповіла я, змушуючи свій голос не тремтіти. — Тягати важкі ящики, розвантажувати трюми за будь-якої погоди, під зливою чи спекою.

— Я не боюся важкої праці, — так само спокійно відказав він, дивлячись мені прямо в душу. — Немає нічого поганого працювати власними руками.

— Так… — тихо зронила я. Колись давно я вже чула від нього ці самі слова. — Що ж… Мої правила прості. Я не тримаю ледарів, крадіїв чи пияк. За три догани — миттєве звільнення без виплати залишку. Оплата здійснюється наприкінці кожного тижня. Якщо вам потрібне житло у портових бараках, його вартість вираховується з платні. Обіди у нас безкоштовні, за рахунок компанії. Одяг для роботи ми теж видаємо.

— Мені все підходить, — на його губах з'явилася тонка усмішка.

— Я взагалі-то ще не назвала розмір вашої платні.

❤❤❤Дякую за підтримку! ❤❤❤

І запрошую до читання!

Парі на злам