— Мій телефон тут? — схвильовано запитала вона.

— Так, — спокійно відповіла Меггі.

— Але спочатку ми маємо поговорити.

Емілі несподівано зробила крок уперед.

Меггі лише усміхнулася, дозволяючи їй поставити запитання.

— Можна дещо запитати?

Жінка кивнула.

— Як ви думаєте... чому саме сьогодні ви опинилися тут?

— Через телефон.

— Ви впевнені?

Жінка здивувалася.

— А хіба ні?

Емілі похитала головою.

— Мені здається... справа не лише в ньому.

Запала тиша.

— Подумайте.

Що ви відчули, коли чоловік накричав на вас?

Жінка опустила очі.

— Мені було дуже боляче...

Я боялася, що він ще більше розсердиться.

Я хотіла будь-що знайти той телефон.

Емілі уважно слухала.

— От бачите...

Можливо, сюди вас привела не сама річ.

Можливо, вас привело те, що ви відчували через неї.

Жінка мовчала.

— Деякі речі стають для нас набагато більшими, ніж вони є насправді, — продовжила Емілі. — Не через їхню ціну. А через те, який емоційний зв'язок ми з ними створили. Іноді ми боїмося не втратити саму річ, а втратити схвалення, любов чи спокій поруч із людиною, для якої вона стала важливою.

Продовження історії. Переходьте за посиланням та читайте. Також дякую за ваші коментарі, прочитання та сердечка.

https://booknet.ua/book/kramnicya-zagublenih-rechei-b456452