Ми часто думаємо, що свободу в нас можуть забрати лише силою.

Але іноді людина сама поступово відмовляється від неї.

Заради спокою.

Заради звички.

Заради страху щось змінити.

І в якийсь момент перестає помічати, що двері давно відчинені.

Бо найважче — не втекти.

Найважче — наважитися зробити перший крок.

Саме такі думки приходили до мене, коли я писав «Попіл Еларіса».

Іноді найміцніші кайдани — не на руках.

Вони в голові.

А як думаєте ви: що страшніше — коли тебе не випускають... чи коли ти сам більше не хочеш виходити?

— Володимир Морвейн