Привіт всім. Сьогодні представляю вам головних героїв книги Арсена та Вероніки.

Шевчук Вероніка Олександрівна - 23 роки. Студентка 3 курсу ЛНУ. Сім'я: батьки загинули у ДТП. Є сестри, а саме Поліна, Ксенія та Сніжана.  

Левицький Арсен Володимирович - 32 роки. Колишній кризовий психолог ДСНС, який змінив екстрені виклики та завали на університетську кафедру. Сім'я: мама, тато та брат Роман.

Цитата: 

Перед моїми очима з'явилися бездоганно чисті, дорогі чорні чоловічі туфлі. Хтось присів поруч зі мною на одне коліно. Велика, сильна чоловіча долоня з довгими, акуратними пальцями впевнено перехопила розмоклий папір, не даючи йому остаточно потонути в калюжі.

— У кризових ситуаціях перше правило — не панікувати й дихати рівно, — пролунав над моїм вухом низький, спокійний, неймовірно м’який голос. Від цього тембру по моїй спині чомусь пробігла дивна, тепла хвиля.

I я підвела голову.

Наді мною тримав величезну чорну парасольку чоловік років тридцяти. На ньому було строге темно-сіре пальто, ідеально випрасувана сорочка, а на зап'ясті поблискував дорогий годинник із залізним ремінцем. Його вольове обличчя здавалося висіченим із каменю, але очі... Глибокі, темні, неймовірно проникливі. Він дивився на мене не з жалістю чи роздратуванням, а з якимось особливим, професійним розумінням. Так дивляться люди, які бачать тебе наскрізь, навіть якщо ти наглухо застебнута у свій старий в'язаний светр.

Всім гарного та мирного дня. Бережіть себе та рідних.