— Поцілуй мене... хоча б у щоку.
Її очі миттєво округлюються.
— Що?
— У щоку, — невинно повторюю. — За те, що встиг довезти тебе до роботи.
— Артур...
— Один маленький поцілунок. І все.
Вона кілька секунд дивиться на мене так, ніби вирішує, чи не вдарити знову.
— Це нічого не означає.
— Домовилися.
Ксю робить маленький крок ближче. Її губи вже майже торкаються моєї щоки...
І саме в останню мить я ледь повертаю голову.

❤️ Продовження вже завтра в книзі «Зігрій мою темряву».