Саме так я бачу Марко з роману «Будинок, що їсть імена».

Він реставрує старі двері та замки — речі, які інші давно вважали б непотрібним мотлохом. Але у цьому будинку нічого не буває просто старим, і кожна подряпина може щось пам’ятати. Кожен ключ може відчиняти не ті двері, на які схожий.

Марко знає про кам’яницю більше, аніж говорить. Він пам’ятає людей, яких інші забули, і знає, де не варто називати імена. Але сам він ніби застряг між кількома версіями правди. Чи кількома світами?

Для Ніни він спершу здається дивним і небезпечним. Та дуже швидко стає зрозуміло: якщо хтось і може провести її туди, де починається правда про Ладу, то це саме Марко.

Не рятівник і не ідеальний герой, ні. Просто чоловік, який уже одного разу заплатив за те, що відчинив не ті двері.

Моя нова книга, «Будинок, що їсть імена», вже доступна для читання Букнет.

Буду вдячна за вашу підтримку: лайк, додавання у бібліотечку, за підписку і коментарі.

Приємного читання. Люблю вас! ❤️️