(загадково посміхається)

Ну, ось і завершився черговий мій… експеримент. Дякую всім, хто брав участь, і був зі мною в цій подорожі. Це було… без сумнівів дуже… повчально та плідно.

(стукає подушечками пальців по пальцях, витримуючи задумливу паузу)

Щось мені підказує, що декому з вас може бути цікаво, чому все закінчилось саме так, а не інакше. Хто не в курсі, про що йде мова - наздоганяйте тут. 

Отже. Напевне, в типовому подібному романі, Влад і Марта продовжили б пестити один одного на тверту “п’ятірку”, потім вони клялися б один одному в любові, але знали що далі буде непросто, потім вони розійшлись би бо це насправді був просто солодкий “курортний роман”, потім вони б нарешті повернулись на материк, містер Сіммонс вже знайшов би собі нового помічника, мабуть, або ж обанкротився б остаточно від волоканини в судах, її звільнили б в будь-якому випадку, вона пішла б шукати нову роботу в “нову” компанію, де зустріла б “нового” босса - Влада, і там був би хеппі енд, потім весілля, троє дітей, розкидані шкарпетки, смердючі підгузки і бла, бла, бла… (тихо схиляє голову на груди вдаючи що спить з тихим хропінням. Потім різко струшує головою і піднімає погляд з легкою іронічною посмішкою глянувши на вас) Ах, вибачте, не втримався… Так, про що це я…

(клацає пальцями наче згадавши і продовжує)

Я про те, що звичайний кінець був би: по-перше - надто передбачуваний; по-друге - надто нудний для мене особисто. Ви знаєте, мене просили поговорити про емоції які я отримав від написання. І я поділюсь. Мені було відверто… складно писати його. Не тому, що там якісь закручені закрути, ні. А просто тому, що мені було… відверто нудно від цих… рожевих… ну ви зрозуміли, не буду називати.

(важливо піднімає палець)

З цього всього я зробив один важливий висновок для себе. СЛР - не моє. Взагалі. З вірогідністю 99% я більше ніколи не писатиму нічого подібного (кажуть, що "ніколи не кажи ніколи" тому я лишаю дірку в 1%). І хоч його читають… мені дуже прикро для себе самого, в тім… Я не можу таке писати не відчуваючи лютого бажання скинути на все це метеорит. І… (загадково посміхається розвівши руками) мабуть, це найбільш чесна відповідь, яку я міг дати на питання “Чому саме так?”. Тому що я… захотів, щоб воно все красиво… згоріло.

Але! (знову важливо піднімає палець)

Це було не єдиною причиною, чому “п’ятизірковий десерт” виявився насправді п’ятикілометровим метеоритом з космосу, ні. Технічно я нікого не обманув, хіба що… ваші очікування (легенько посміхається). Але це ж було весело, чи не так? І так, попри все це я вважаю, що роман вийшов вдалим по цілому ряду причин. Перше (починає загинати пальці): він підняв кількість моїх регулярних читачів (не плутати з підписниками) майже втричі, що чудово. Звісно, там ще “Орхідея” постаралась, але більше тут прийшлось саме на “Хвилі”. Друге: я зміг гарно протестуати новий підхід і новий жанр, то ж виніс з цього дуже корисні уроки, які вже застосовую і буду застосовувати, про що я скажу нижче. І третє: я зміг подарувати вам щось… неочікуване (загадково посміхається, знову складаючи руки під підборіддям з неприхованим інтересом дивлячись на вас.)

То про що насправді шепочуть хвилі? І про що взагалі була ця історія?

(невимушено розводить руками наче думаючи, як краще сказати, перш ніж знову скласти їх разом)

Насправді, все це було завуальованою спробою сподобатись місцевому масмаркету. І створити певну воронку, зайшовши в яку потенційний любитель СЛР зможе хоча б на мить зацікавитись думкою: “А що цей містер там ще такого пише?”. І тут його чекатиме цілий букет з “Двигунів реальності” і чорного гумору та багато чого іншого в стилі “ніхто не просив але ось воно” та… нові проєкти. То ж таким чином ми плавно підходимо… до змін.

(складає долоні разом, потерши їх)

Отже.

Найперше. Я почав роботу над розбивкою великих глав своїх вже опублікованих книг на менші шматки. “Темні обійми” були вже повністю переформатовані, те саме я планую зробити з рештою своїх книг, аби вам було зручніше читати короткими порціями. Вам і… тим, кому це може бути цікавим.

Друге. 13 липня, в цей понеділок, рівно опівночі вас чекатиме запуск нового проєкту в жанрі “Міського фентезі” в сучасному готичному сеттингу з живими, складними героями з подвійним та... навіть потрійним дном, таємницями, інтригами, змовами і брехнею, розплутувати яку вам буде дуже цікаво… Мабуть. (легенько знизує плечима) Мені, наприклад, лише писати нову історію - це величезне задоволення. І зватиметься вона…

“Чорні Дерева”

(з загадковою посмішкою дивиться на вас розмірено стукаючи пальцями по пальцях)

Якщо “Хвилі” були прихованою спробою сподобатись вам, то “Чорні Дерева” - це те, що подобається мені прямо зараз. Там буде заплетене майже все, що мені подобається і завжди подобалось. Ця історія буде відрізнятись від попередніх моїх книг тим, що вона ще… не завершена, навіть близько. А лише на початку. Втім у мене є чітке бачення того, як має йти історія. І так - це знову ж таки експеримент. Мені цікаво, чи зможу я писати і публікувати книгу одночасно. Не виключено, що будуть пробіли в публікації, особлико коли у мене не буде натхнення чи будуть інші причини, але… так і буде. В будь якому випадку: поживемо - побачимо. Життя - річ непередбачувана часом, то ж…

(загадково посміхається наостанок)

Чекаю вас в коментарях. І поки ви збираєтесь з думками…

Мир. І Чілл.

(тягнеться за десертом на столі вихоплюючи його рукою і смачно куштує ложкою з задоволенням прицмакнувши перш ніж посмізнутись до вас і відкинутись на спинку крісла, поки об’єктив віддаляється показуючи вам випалену планету)

Хроніки Архітектора: Код Реальності.

Плейлист Спотіфай для занурення у Всесвіт моїх книг.

Мій Інстаграм.

Мій ТГ з книгами.