Гаряча знижка ? 28% 11.07

"Друг брата. Одержимий та небезпечний"

Я завмираю на місці. Мої очі мимоволі ковзають по його спині, а дихання перехоплює.

На його шкірі, що переливається у м’якому світлі лампи, розкинувся дракон. Чорні лінії впиваються у м’язи, вигинаючись уздовж спини, з візерунком, що переходить на плечі та ребра. Крила розкриті, наче він готовий до польоту, а його очі, ніби живі, спалахують у світлі.

Я не можу відвести погляду. Це неймовірно. Містичне. Заворожує.

- Подобається? – голос Дена глибокий, трохи хрипкий.

Він повертає голову і я зустрічаюсь з його нахабним поглядом. Він бачить мій захват. Бачить більше, ніж я б хотіла показати.

Ден посміхається, і в цій посмішці забагато впевненості. Він розвертається і тепер я можу розгледіти його спереду. Погляд самовільно ковзає підтягнутим чоловічим тілом, захоплюючи зону паху. Червонію, а він усміхається ще ширше, помітивши куди я дивлюсь.

- Досить незвично, - мій голос зрадницьки підводить мене. - Такого великого тату я ще не бачила.

- Зробив у Китаї.

- Ти був у Китаї? - запитую зацікавлено. Я з тих, хто ніколи не перетинала кордон, і люди, які подорожують, завжди мене цікавлять.

- Так. Я жив там майже рік. 

Ден одягає чорну футболку і спортивні штани. Я видихаю з полегшенням, що більше не доводиться дивитись на його сексуальне тіло. 

- Ти ж зайшла не просто помилуватися тату, - підходить ближче, і його голос стає тихішим, майже інтимним. - Щось хотіла?

- Іван хвилюється, що ти голодний. Запрошує тебе до столу, - важко ковтаю, бо його близькість сильно впливає на мене і я втрачаю контроль. 

- А ти? 

- Я теж не проти. Буде некрасиво залишити гостя голодним.

- Добре, вмовила, - каже так, наче я його благала. - Я збирався піти поїсти у кафе, але якщо ти запрошуєш...

І нахиляється так близько, що наші губи майже торкаються. Затамовую подих, не можу поворухнутись. В голові паніка — він справді збирається мене поцілувати?!

- Ей, чого ви так довго? Вареники стигнуть, - несподіваний голос брата рятує мене.

Оживаю і швидко вискакую у коридор. Біжу повз Івана, котрий здивовано дивиться на мене і ховаюсь на кухні, де панують приємні аромати. Вареники на столі майже вистигли і я кладу на декілька хвилин їх у мікрохвильовку. Потім наливаю чай, поводжусь ніби нічого й не сталося, коли з'являється Іван і мовчки сідає за стіл. А я все ще намагаюся зібрати себе докупи після того, що щойно було у кімнаті.

Ден заходить слідом за Іваном, та я не дивлюсь на нього. Намагаюсь повністю його ігнорувати. Краєм ока помічаю, як його погляд ковзає по мені, затримується на шиї.

Мікрохвильовка пищить про готову їжу і я здригаюсь від цього звуку. Навіть не думала, що настільки напружена. Я мов натягнута струна, через присутність незвичного гостя.

Дістаю вареники і кладу посеред столу. Навмисно обходжу стіл так, щоб бути далі від Дена, а він розуміє мої наміри і уважно спостерігає.

- Ну, пригощайтесь. смачного, - промовляю і сідаю поруч з братом, жестом показуючи на їжу. - Вареники з сиром, як ти любиш, Іване.

- Дякую, сестричко. Ти не забуваєш мої вподобання, - відповідає задоволено, і береться за вечерю. Брат з апетитом наминає вареники, не звертаючи на нас ніякої уваги.

Ден сидить напроти мене і не поспішає їсти. Його нога через стіл торкається моєї, і я напружуюсь. Здається, він помічає це, але ногу не прибирає.

- А я люблю, коли готують по-домашньому, - каже він, беручи виделку. - Особливо, коли смачно.

- Тобі часто готують? - цікавиться Іван, підсуваючи до нього миску з варениками.

- Ніколи. Ти ж знаєш, в мене немає такої чудової сестри, - погляд Дена знову на мені. Такий прямий, що я знову червонію, мов дівчинка.

- А в кафе не хочеш? - питає Іван, нічого не підозрюючи.

- Хотів, - знизує плечем Ден. - Але одна дівчина переконала, що домашнє — завжди краще.

- Ну то їж, поки гаряче, - жартує брат.

- О, я вмію цінувати гаряче, - бурмоче Ден і кладе вареник у рот. Робить це так, що я не можу відірвати погляду від його губ.

Я відводжу очі, ковтаю чай, ледве не вдавившись.

- Смачно, - хвалить він. - У тебе талант, Єво.

- Це з морозилки, - кажу, моя брехня звучить невимушено.

- Єво, не прибідняйся, - вмішується Іван і зиркає на друга. - Вона майстриня на кухні. Її руки золоті. Все у неї смачно виходить.

Так і хочеться стукнути брата, щоб замовчав. Почуваюсь зараз наче на віддані, наче мене сватають. 

- Я так і думав, - Ден нахиляється вперед, пожирає мене поглядом. Продовжує тихо, майже пошепки. - Я б їв з таких ручок все життя. 

Читати?

https://booknet.ua/reader/drug-brata-oderzhimii-ta-nebezpechnii-b436424?c=4743396&p=1