Здавалося б, перший робочий день позаду. Марта вже затишно вмостилася під ковдрою у своїй улюбленій піжамі з жовтими каченятами, відбиваючись від підступних натяків подруги Олі. Поруч солодко хропить рудий Персик, за вікном шумить теплий квітневий Київ, а десь у стіні ледь чутно й делікатно капає вода... Ну що може піти не так о четвертій ранку?

Трохи спойлеру!

...Марта заплющила очі й спробувала заснути, але її мозок, схоже, увімкнув режим нічного кінотеатру й вирішив безкоштовно прокрутити головні події дня. Перед очима попливли кадри: ранкова тиснява в маршрутці, баба Галя зі своїми сирниками, різні кросівки на ногах, кавовий гейзер і її нескінченне, панічне «ой», яке вона сьогодні вимовила разів п'ятдесят.

Вона тихенько, уривчасто засміялася в подушку:

- Як я взагалі примудрилася дожити до вечора і не опинитися в базі розшуку інтерполу?

І тут, абсолютно без її на те згоди, у цьому нічному кінофільмі з'явилося обличчя Максима Северина. Не тому, що Марта цього хотіла, просто підсвідомість вирішила підкинути найяскравіший подразник за добу. Його низький, абсолютно спокійний голос. Очі кольору штормового неба...

- Збирай манатки, Мартусю! Документи, гроші, кота під пахву і на вихід! — скомандувала сусідка, поправляючи парасольку.

Марта розгублено кліпала очима, переводячи погляд із рожевого купола на соняшники на халаті.

- Тітко Галю... А парасолька в під'їзді — це новий писк моди?

- Не патякай, дівчино! — відрізала та.

Саме в цю мить прямо над ними, у коридорі, прорвало ще один стик, і зі стелі линуло так, ніби увімкнули душ на повну потужність. Тітка Галя мовчки зробила крок вперед, прикриваючи Марту своєю рожевою зброєю. Вода з гуркотом затарабанила по нейлону.

- Бачиш? — гордо запитала Галя. — А ти сміялася.

Попри весь жах, абсурдність і трагізм ситуації, Марта не стрималася й голосно, істерично зареготала.

- Ви неймовірна... Ви просто готові до будь-якого кінця світу!

- Доця, я тридцять років живу в ЖКХ-системі нашого району. У мене на ці труби вже вроджений імунітет і тактична підготовка!

Згори, десь із п'ятого поверху, донісся хрипкий, змучений, але гучний  голос того самого сантехніка Петровича, якого, схоже, витягли з ліжка без особливих пояснень:

- Все, хана! — горлав Петрович. — Стояк п'ятого поверху розірвало по шву! Перекривайте загальну засувку в підвалі!

- Та ми вже зрозуміли, що не святою водою нас кропить! — крикнула у відповідь тітка Галя й підштовхнула Марту в спину. — Бігом, кажу! Збирайся!...

Сьогодні о 21:00 зустрічайте продовження Глави 3 роману «(Не)зручне співжиття з босом»!

Додавайте історію до бібліотеки, запасайтеся сухими шкарпетками та діліться в коментарях: як відреагує бос-перфекціоніст на таке виправдання чергового запізнення Марти? Дуже цікаво почути ваші здогадки!  Читаємо продовження разом о дев'ятій вечора!

З теплом і безмежною вдячністю,

Ваша авторка — Тіна ВОЛФ ❤