Soft reminder: продовження вже на сайті✨

— Марго, а ти так погарнішала, — Єва уважно оглянула мене з голови до ніг. — Невже чоловік нарешті з’явився?

Я вже відкрила рот, щоб відповісти щось особливо дотепне, але мені, як завжди, не дали.

— Що Ви, пані Єво, — спокійно озвався Влад, спускаючись останніми сходинками. — У неї вже давно серйозні стосунки. Просто не з чоловіком. Із роботою.

Він став поруч так природно, ніби це було його законне місце, і поклав долоню мені на талію.

Я насупилася. Три хвилини. Максимально. Я навіть машинально глянула на годинник. Рівно три довбані хвилини.

Цікаво, вони там справді встигли все обговорити чи просто вирішили залишити мене без відповідей?

— Так, — сухо відповіла я, навіть не дивлячись на нього, водночас намагаючись непомітно прибрати його руку. — Причому це класичний аб’юз. Щоденний. Без вихідних.

Єва тихенько засміялася й багатозначно глянула на свого чоловіка. У її очах читалося просте: «Ну все. Почалося».

— Мила моя, — майже муркнув Влад, навіть не прибираючи руки, — ти хоча б приблизно знаєш, що означає слово «аб’юз»?

Я нарешті перевела на нього погляд.

— Уяви собі.

— І хто ж над тобою знущається?

— Ти.