Що страшніше: залишитися без сили у вирішальну мить — чи зрозуміти, що вона ніколи тобі не належала?

Айзек прокидається в трюмі «Вдовиного Зуба» серед залізних кліток, чужого страху й людей, яких уже перестали сприймати як людей. Перстень досі на його руці. Темні лінії застигли під шкірою. Але сила, яка напередодні зігнула тесак, тепер не відповідає навіть на найпростіший дотик до ґрат.

Поруч Харн повільно згасає від жару й запаленої рани. Ліків немає, чиста вода тут коштує більше за людську гідність, а кожен полонений має ціну лише доти, доки здатен працювати.

Та Габріель не збирається чекати, поки хтось вирішить їхню долю.

Навіть із клітки він помічає те, чого не бачать озброєні господарі корабля: розхитаний болт, небезпечне кріплення й звук металу, що вже почав здаватися під вагою старого судна. Його знання стають єдиною валютою, за яку можна спробувати виторгувати допомогу для Харна.

А між Айзеком і Габріелем виникає запитання, від якого вже не вдається віджартуватися:

хто насправді зігнув тесак — Айзек чи Перстень?

Бо бажання було його.

Страх був його.

Але сила прийшла сама — і зникла тоді, коли сама захотіла.

У першій частині нового розділу на вас чекають таємнича полонянка, яка рахує кроки над головою й жодного разу не помиляється, перші згадки про далеку східну імперію Дзинь, напружені переговори за життя Харна та новий прояв ковальського таланту Габріеля.

А наприкінці двері однієї клітки відчиняться.

Та зовсім не для звільнення.

Запрошую до першої частини нового розділу «Попелу Еларіса».

Як гадаєте: Айзек поступово вчиться керувати Перснем — чи Перстень лише дозволяє йому так думати?

— Володимир Морвейн