Серце мертвої богині




Поки суворий, пихатий, як павич, дворецький вів нас із шефом на білосніжну терасу, з якої відкривався неймовірний, приголомшливий і чарівний вид на океан та приватний пляж родини Герреро, я відчувала на собі допитливі й пильні погляди як вдовиці, так і її красивого, але такого небезпечного сина. Я просто шкірою, усіма своїми нервовими закінченнями відчувала, що ці люди не принесуть у моє життя нічого доброго.

Але справа є справа. Та й що мені зараз сказати їм усім? Вибачте, але я боюся Ла Муерту, яка стоїть за плечем господаря цього будинку? Чудовий привід втекти. Аугусто буде мною пишатися. Перфекто, Джованна!

Я сама не знала, чому, але мені хотілося всім довести, що я хороший детектив і теж чогось варта. Може, тому що Лопес відразу повірив у мене? І я не хотіла його підводити?

Як би там не було, але я завжди знала, що робота з Лопесом може приносити не тільки задоволення.

Погляди-стилети сеньйора Герреро, який морщився, якщо забував про свою рану і різко розвертався, впивалися в мене гострими лезами, я відчувала себе під ними як тореро на арені. Немов величезний чорний торо переслідує мене, а я намагаюся загіпнотизувати його червоним плащем, відвернути увагу від головного, махаю мулетою, скачу і танцюю, але всі мої виверти —  марні. Бик знає їх усі, давно вивчив. І не одного тореро він заколов своїми гострими рогами. Але мої байдужі посмішки й спокійні погляди ніби говорили —  я вас не знаю, сеньйоре, і знати не хочу. І не смійте нікому казати, що ми знайомі. Так, сеньйоре, я все заперечуватиму! І лише липкі погляди його сестрички дратували мене, ніби вона щось знала —  чого їй не належало. Вона, як спритна ящірка, ковзала поруч, весь час забуваючись, щоб понюхати якусь квітку або пробігтися по кам’яному парапету —  чим неймовірно дратувала свою сувору матір, схожу на настоятельку католицького монастиря. Мабуть, дівчинці важко в цій родині.

Довгих церемоній влаштовувати не стали. Лопесу і мені швидко представили всіх членів родини та запропонували каву. Ми не відмовилися, зручно влаштувавшись на плетених диванчиках тераси. Блакитний сапфір неба немов розколовся від бурштинових променів полуденного сонця, але попри такий яскравий спекотний день, я відчувала себе наче в темній печері. Або у склепі, сповненому моторошних монстрів і зловісних таємниць.

Через нього. Мігеля Фернандо Герреро. Майстра Смерті, який не зводив з мене своїх чорних очей-стилетів, у яких плескалася темрява. Звідти дивилася на мене сама Безодня. А за його спиною тінню завмерла смерть — його повелителька і пані. Та, культу якої він хотів переконати служити й мене.

Дивно, але сьогодні думки про Ла Муерту не так лякали. Можливо, тому що я була не одна, поруч сидів вірний Аугусто, людина, яка замінила мені батька і старшого брата. Людина, яка напевно врятує мене —  що б не сталося.

— І чим же ми зобов’язані вашому візиту? — холодно запитала вдова, кивнувши суворий погляд на дочку, яка почала клацати перлинками своїх довгих намист. — Все, що я знала про цей… камінь… я вже розповіла поліції. Але хай вже так… — Вона знизала плечима і переказала те, що ми й так знали. Що рубін за легендою — скам’яніле серце богині, яка віддала себе в жертву заради людей свого племені. Що він нібито замикає двері пекла… Що камінь подарували музею і вона не згадувала про нього всі ці роки.

— А я ось шкодую, що наша родина була така щедра і віддала настільки цінний артефакт у муніципальну власність, — втрутилася в розмову Кармен Лусія, кинувши швидкий колючий погляд на матір. Її брат здивовано підвів брови, ніби не очікував, що вона взагалі вміє розмовляти. — Адже є ще одна легенда… Моторошніше цієї! Що мертва богиня прийде за своїм серцем! А якщо не знайде його — забере чуже!

Вона скорчила гримасу, дивлячись на Лопеса абсолютно зшаленілими очима, від чого я ледь стримала смішок і прикрила губи долонею, щоб не бентежити дівчину. Та й справді, натовп прихильниць поповнився. Тепер у шефа буде нове заняття, окрім розслідування злочинів, —  позбутися закоханої спадкоємиці Герреро.

— Усі ці легенди — повна нісенітниця! — суворо перебила її сеньйора Геррера, кивнувши служниці, щоб та залишила тацю із кавником і пішла.

— Моя мати прагматична до мозку кісток, — усміхнулася Кармен, беручись розливати ароматну каву по чашках, — вона не вірить у потойбічні сутності і навіть заперечує, що на карнавалі танцюють мертві. Уявляєте? А я бачила! Бачила, як скелети йшли зі старого міського кладовища…

— У тебе просто занадто розвинена уява, — знову перебила її мати, і її очі гнівно блиснули. — І ще ти любиш брехати! І послухай мене, Карменсіта, якщо ти продовжиш у такому ж дусі — я відправлю тебе на гасієнду до діда!

— А ви хіба були на старому кладовищі під час карнавалу? — примружився Лопес, пильно розглядаючи дівчину, і та якось знітилася. Мабуть, їй тепер дістанеться від матері за те, що блукала в небезпечний час і в небезпечному місці. Може, спадкоємицю взагалі не випускають одну з особняка, хто знає.

— Це було… вдень, — поспішно викрутилася Кармен, кидаючи обережні погляди на розлючену матір, — і я одразу ж пішла звідти! Клянуся!

Я поглянула на дона Мігеля, який скептично посміхався. Та й справді, син — некромант, який воскрешає мертвих і вміє перетинати межу іншого світу, який стверджує, що ворота в пекло розкрилися і терміново потрібно рятувати людство, а мати — заперечує все магічне. Втім, донедавна я теж усе заперечувала і ні в що не вірила, хоча бабуся й намагалася переконати мене в тому, що магія й прокляття існують... Не вірила — доки цей нахабний і такий самовпевнений тип не відкрив у моєму домі портал.

Наші погляди перетнулися, як два мечі. І серце завмерло, немов застигло над безоднею. Немов весь світ зник, поки я дивилася в ці чорні індіанські очі.

Далі розмова була нудною і обтяжувала мене. Хотілося покинути цей розкішний і прекрасний маєток якомога швидше.

Лопес пішов з тераси у супроводі сеньйори Герреро, щоб розпитати її наодинці, потім він збирався поговорити зі слугами, а я залишилася з братом і сестрою, які після того, як їх матір пішла, зітхнули з полегшенням.

— А ви, сеньйорито, теж не вірите в потойбічне? — запитала зловісним шепотом Кармен, і мені на мить здалося, що вона божевільна, надто схожий був її скляний погляд на бабусин, коли та впадала у свій транс.

І ще — що крижаний вітер повіяв на терасу з боку затоки, хоча цього просто не могло бути.

— Карменсіта, чи не хочеш ти першою піти до нашого детектива на допит? — із кривою посмішкою, що наче кинджалом прорізала його суворе обличчя, запитав Мігель.

Мені не сподобався його тон — ніби він спеціально відправляв сестру. Але та підхопилася, недбало кивнула мені й кинулася в бік будинку, де Лопес збирався допитувати всю цю сімейку та їхніх слуг.

Здається, її серйозно зачепив мій шеф. Тільки юної прихильниці йому не вистачало. Мені стало смішно, варто було уявити, як він відбиватиметься від її настирливої компанії надалі.

— Ось ми й зустрілися, сеньйорито, — обернувся некромант до мене, коли ми залишилися наодинці. — Мені шкода, що ми весь час зустрічаємося за таких обставин. Чи не здається тобі, що це треба виправити?

Я лише підвела брову, ледь посміхнувшись. Та ви ж фліртуєте зі мною, сеньйоре Мігель? І щось небезпечне й древнє піднялося з глибин моєї душі, щось дивне й буйне, як вітер з океану, що несе передчуття бурі… Немов цей низький оксамитовий голос зачепив у мені якісь струни, як умілий гітарист торкається інструмента, народжуючи прекрасну музику.

— І як же ви пропонуєте все виправити? — запитала я, трохи нахилившись уперед, безсоромно розглядаючи його. Гарний, незвичайний через свої різкі індіанські риси, але гарний, негідник!

Якщо доля так наполегливо штовхає мене до цієї людини, може, все ж варто прислухатися? Хто знає, чому відбуваються ці дивні зустрічі? Та й жити зі страхом за спиною, без можливості дивитися в дзеркала — теж не дуже гарна ідея.

Потрібно змусити його прогнати Ла Муерту.

Отже, треба скористатися тим, що дон Мігель і його ковен потребують мене. Вивчити їх… адже ніхто не вимагає від мене прямо сьогодні мчати до їхнього загадкового храму?

— У мене є кілька ідей, і для початку нам потрібно повечеряти разом, можливо, піти на танці… — почав він легковажним тоном.

— Що? — Я ледь не подавилася повітрям, почувши таке безглузде запрошення на побачення.

Хоча з чого це я раптом вирішила, що це побачення? Я відчула, що щоки спалахнули, а долоні спітніли. Стало нічим дихати, і навіть комір сукні немов душив, тканина колюче тиснула на тіло — вірна ознака наближення істерики.

Ось тільки залицяльника мені зараз і бракує!

— А що ти подумала? — посміхнувся він і підніс склянку з водою. — Що я буду тягнути тебе за коси на вівтар? Сеньйорито, я, звичайно, потребую тебе і твоєї сили… але я не з тих, хто змушує жінок щось робити. Та й наша магія… — Він нахмурився, дивлячись, як я швидкими ковтками п’ю воду.

— Що — наша магія? — поцікавилась я, вирішивши, що зараз, напевно, буде дуже доречно попросити його закрити мій дзеркальний портал і прогнати Ла Муерту з дому. Вода трохи заспокоїла.

— Коли ти погодишся пройти ініціацію в нашому храмі, — дуже м’яко сказав він, скляними очима втупившись у затоку, ніби бачив щось, недоступне моєму погляду, — зрозумієш, що сила не любить насильства. Не любить наказів. Не можна її примушувати. Як і неможливо підкорити, якщо вона сама не захоче служити. Смерть — примхлива дама, Джованна, хіба ти цього не знаєш?

— І звідки ж мені це знати? — здригнулася я, ставлячи склянку на столик. Цей чоловік зведе мене з розуму своїми загадками! Він ніби спеціально зачаровує мене, змушує бажати чути більше про прокляту магію!

Змушує мене… бажати побачити недозволене.

— Твоя родина, — моргнув він і пильно втупився в мене своїми чорними опаловими очима, в яких я бачила древніх богів і демонів цієї землі — ніби це вони дивилися з темряви індіанських очей Мігеля. — Хіба батьки не посвятили вас у всі тонкощі… вашої спадщини?

— Вони померли занадто рано, щоб навчити мене хоч чомусь, — холодним тоном відповіла я.

— Або пожаліли свою дочку і захотіли для неї звичайного життя, — стиснув він і без того тонкі губи.

Я судорожно вдихнула повітря, не знаючи, що сказати. Згадалася бабуся і її дивацтва, її ставлення до мертвих… і скелет дідуся в її будинку. Я знала все те, про що говорить Мігель. Але не хотіла впускати це у своє життя. Я дійсно хотіла простого і звичайного життя.

— Якщо я погоджуся з вами повечеряти, ви закриєте портал демонів? — крізь зуби запитала я, не дивлячись на Мігеля.

— Який портал? — настала черга дивуватися йому.

— Тільки не удавайте, що ви… — Я втупилася в нього розширеними очима і притиснула долоню до губ, починаючи усвідомлювати. — Зачекайте… коли ви, стікаючи кров’ю, прийшли до мого порогу… вона вже була там.

— Про що ти? — вигукнув Мігель роздратовано. — Сеньйорито, ти постійно говориш загадками!

— Смерть. Донна Смерть, яка живе в дзеркалах, — вимовила я. — Вона знайшла дорогу до мене. І я була впевнена, що це ви відкрили їй шлях.

— Чому ж зараз ти передумала звинувачувати у всьому мене? — похмуро запитав він.

— Це занадто… занадто багато сил би забрало. А ви були поранені… і… я тоді нічого не розумію… — Я розгублено підхопилася, ледь не перекинувши стілець. Підійшла до поручнів і втупилася в бірюзову гладь океану. Почула кроки, запах мускусу й олеандру, запах чоловічого тіла й різкого одеколону з хвойними та трав’яними нотками. Вдихнула цей запах, заспокоюючись.

Я не розуміла себе. Хотіла втекти від Мігеля на край землі — і не хотіла, щоб він зник. Страх перед його темною силою чомусь минув. Лише одна коротка розмова — і я ніби знаю його все своє життя. Що за чортівня? Чому це все відбувається?

Може, він вміє й любовні чари насилати? Я подумки вилаялася, не знаючи, що думати про те, що відбувається —  я ніколи не була легковажною і ніколи не захоплювалася чоловіками з першого погляду. Ну добре, з другого, будемо чесними.

— Я не чаклував у твоєму домі. — Він доторкнувся до мого волосся, потім сперся на поручні, повернувшись до мене боком. — І я б ніколи не дозволив собі діяти такими методами. Але я обіцяю допомогти, чим зможу.

— Навіть якщо я відмовлюся від твоєї ініціації? — спалахнула я поглядом, теж нарешті переходячи до більш близького спілкування.

— Навіть якщо ти відмовишся від вечері, — серйозно відповів він.

Я довго мовчала, перш ніж кивнути. Це що ж, він намагається жартувати за цих обставин?

— Я згодна повечеряти з тобою, тільки за однієї умови… потім ти зникнеш з мого життя.

— Як тільки ми знайдемо рубін, — поспішно додав Мігель і чарівно посміхнувся. — Як тільки закриємо ворота в безодню — обіцяю назавжди зникнути.

Я натягнуто посміхнулася.

Здається, не варто було мені погоджуватися на зустріч із цим нахабним кабальєро.