Коли автор створює фентезійний світ, він майже завжди починає з королівств, карт, війн або пантеону богів. Це природно. Ми любимо великі події. Любимо говорити про імперії, династії, давні битви та героїв. Але значно рідше ми ставимо собі інше питання: а хто взагалі живе в цьому світі? 

В цьому контексті Фентезійне Середньовіччя здається нам простою епохою. Є король, знать, духовенство, міщани, селяни. Усе виглядає зрозумілим, та конфлікти що народжуються в фентезійних історіях вкрай прості – расизм Сапковського, проблематика спадкоємництва Мартіна, загроза темних сил Толкіна. Мій погляд дещо відрізняється – кожне століття постійно народжувало нові соціальні групи, які не вкладалися у стару систему. Саме вони найчастіше й ставали рушійною силою історії, нових конфліктів інтересів.

В цьому контексті мене захоплює пізнє середньовіччя. Це час, коли старий світ ще стоїть на ногах, але вже тріщить по швах: на полі бою з'являється порох, важка лицарська кіннота поступово втрачає свою абсолютну перевагу, народжуються ландскнехти, конкістадори, мушкетери, козаки, влада аристократії вже не здається безумовною. Старі традиції ще існують, але їх дедалі частіше доводиться захищати не авторитетом, а силою – саме ця епоха найбільше вплинула на мій світ.

Саме тому додавання такого близького нашому серцю козацтва у “Відродженний” – великий крок на який я довго наважувався. Для мене вони стали прикладом того, як може народитися абсолютно новий стан суспільства. Самі замислитесь: козаки не були достатньо шляхетними, щоб увійти до старої аристократії, але й не були настільки залежними, щоб стати кріпаками. Вони опинилися між двома світами, і замість того щоб обрати один з них – створили третій. І це в момент поставило їх між молотом та ковадлом.

Бажання свободи від варварських королівств Танової Корони та ностальгуючих фанатиків Короля всіх Королів - об’єднало давніх ворогів у боротьби проти історичного ноухао. Але бажання свободи в недовгій бородьбі викарбувало козацтво як самостійного політичного гравця.

Їхні землі лежать на узбережжі двох континентів, багатому на селітру й сірку. Те, що для більшості народів є лише природними копалинами – для них стало основою цілої економіки. Саме вони першими перетворили виробництво пороху на державну справу. А разом із цим змінили й саму війну: війська майже не покладаються на важку кінноту. Навпаки,вони діють швидко, маневрово, займають висоти, оточують противника і використовують рушниці як головну силу бою. Там, де старі королівства досі вірять у лицарський удар тяжкої кінноти, вони вже виграють маневрінестю, порохом і архаїчною тактикою.

Мені подобається думати, що саме так і народжуються великі зміни. Не тоді, коли хтось оголошує нову епоху – а тоді, коли з'являються люди, яких старий світ уже не здатен описати власними словами. Саме тому ця козацька бородьба стає важливою не лише для історії, а й для сюжету.

Молода держава, якій тільки виконалось дев’ять років, опинилась на розпутті: відсутність судової системи, слабка влада що проявляється авторитетом чи збірним голосуанням, залежність від більш плодючих регіонів, постійні нападки з боку варварських королівства та питання віри розколює суспільство зсередини. Остання проблематика особливо непокоїть. Більшість старшини майже демонстративно не бажає бачити її політичним інститутом. Для них віра — справа людини, а не держави. Вони не забувають богів, але не хочуть, щоб хтось від їхнього імені наказував, кого коронувати, з ким воювати або кого визнавати законним правителем. Втім, ця думка зовсім не означає, що так вважають усі. Серед простих селян вистачає щиро віруючих людей. Для багатьох із них церква залишається єдиним місцем, де можна знайти спокій після війни. Інші ж бачать у ній запоруку порядку, якого так бракує молодій державі.

Саме ця внутрішня суперечність робить козаків вразливими. І саме тут виникає Метагнос якому так бракує союзного пішака на полі бою, але у Сервуса вже є свої плани на волевих людей степу….