Дорогі читачі,

Дружба героїв роману «Квіти апельсина» починає тріщати по швах. Бо як виявилося, найнебезпечніші прохання народжуються з наївності.

Мелані була впевнена, що звертається до друга. Просто до людини, якій довіряє. Просто по допомогу. Адже що складного в одному поцілунку?

От тільки зі своїм проханням вона звернулася до чоловіка, який занадто старанно приховує власні почуття.

Зараз я хочу поділитися з вами маленьким спойлером до наступної глави – моментом, після якого повернути все назад уже неможливо...

– Я хочу, щоб ти поцілував мене.

Проказавши ці слова, Мелані чекала сміху, закочування очей чи роздратованого зітхання. Проте маркіз залишався незворушним. І так дивився на неї... Боже! Здавалося, її прохання завдало йому фізичного болю. Певно, він вважав її геть недолугою та безсоромною!

– Алекс... – нервово почала Мелані. – Після того, як я втекла від нього, він змінився. Боїться навіть торкнутися мене. Ніби я кришталева. Однак якщо я сама поцілую його, він перестане сторонитися мене. От тільки я не вмію цілуватися.

Джордж повільно заплющив очі.

– І ти прийшла до мене, аби це виправити? – тихо запитав.

– Так, – чесно відповіла Мел. – Бо ти мій друг. І... ти можеш допомогти мені.

Господи, що вона робить? Доки йшла до кабінету, їй це здавалося гарною ідеєю. У її уяві все було так просто. Девіс трішки по-доброму покепкував би з неї, а тоді заспокоїв. Натомість маркіз гірко всміхнувся та провів долонею по обличчю.

– Мелані, ти хоча б розумієш, про що просиш?

– Так, – цього разу її голос звучав менш упевнено. – Тобто... майже.

Він коротко видихнув крізь ніс. Підійшов до столу й поставив келих з бренді так різко, що скло глухо вдарилося об дерево.

– Алекс тримається від тебе на відстані не тому, що не хоче тебе, – хрипко мовив Джордж. – А тому, що хоче надто сильно.

Мелані розгублено насупилася.

– Але ж він такий стриманий!

– Так і має бути, – погляд Девіса був важкий. – Порядні чоловіки стають найбільш стриманими тоді, коли втрачають контроль.

Дівчина мовчала. А Джордж, пояснюючи їй почуття іншого чоловіка, ледь не задихався від власних.

– Але я не цього хочу! Не бісового контролю!

Вона й сама не усвідомлювала, що говорила. І про кого говорила. Кинулася до Джорджа. Мелані ніби палала зсередини. А маркіз, навпаки, був надто холодним.

– Навчи мене! – благала.

Мить Джордж просто витріщався на неї, ніби не розумів, що вона каже і якою мовою. Тоді опустив погляд донизу. При цьому Мел помітила, як сильно стиснуті його щелепи. Він взяв її руку у свою. Цього разу не зняв рукавиці.

– Це наші губи, – сказав те, що вона вже чула від нього раніше.

– Ні! – різко вирвала свої пальці з його долоні. – Не треба цього театру! Мені не допоможуть всі ці метафори та абстракції! – сердилася. – Просто поцілуй мене!

Підвела розлючений погляд на чоловіка. І застигла. Бо досі не знала, що його очі можуть бути такими чорними та глибокими. Він не лютував. Не насміхався. Не співчував. Девіс... Мел не знала, що з ним відбувається зараз. Але це її заворожило.

Чоловік знову підняв руку. Дівчина вже готувалася вдарити його, бо думала, що він вкотре влаштує цирк із пальцями. Однак Джордж поклав долоню їй на потилицю. Ніжно погладив шкіру. Лагідно торкнувся локонів, що вибилися із зачіски та лоскотали верх спини.

Іншою рукою накрив її щоку. Подушечка великого пальця лягла на місце, де від усмішки виступала ямочка. Проте Мел не усміхнулася, і палець Джорджа посунувся вбік. До її губ. М’яких. Розслаблених. Чуттєвих.

Досі Меллі й не здогадувалася, що такий простий рух може відлунювати по всьому тілу. Не розуміла, яка магія криється у дотиках чоловіка. Не уявляла, як усе це – бажано та солодко.

– Певно, це було неминуче, – прошепотів.

Нагадую, що нові глави виходять щодня опівночі.

Дякую за ваші прочитання та коментарі! Особлива подяка тим, хто знаходить час поділитися своїми враженнями.