Сьогодні - 20.09!

Знижка на першу книгу циклу: "Розовські та інші. Кохання до болю" - Я ТОБІ ВИНЕН

Анотація:

"Я не сказала "ні" коли він мені запропонував. Так що формально звинувачувати в тому, що сталося, крім мене нема кого. І те, що мені не сподобалося, це моя проблема. Чи я, дурна така, сподівалася, що після того, що я з ним зробила, він буде зі мною ніжним?"

"Зітхаю та дістаю з барсетки ще одну пачку купюр. Кладу її поруч із першою, ніби намагаюся купити її прощення. Але в глибині душі розумію, що ніякі гроші не зможуть стерти те, що я зробив.
Стою над нею, дивлячись на її спляче обличчя. Вона виглядає такою беззахисною, такою чистою, попри все, що сталося. Я хочу сказати щось, перепросити, пояснити, але слова застряють у горлі. Натомість я тихо вимовляю:
- Пробач…"

Чи зможуть вони пробачити один одного, постійно приховуючи правду?

владний герой

від ненависті до кохання

психологічна напруга

Рандомні уривки:

"Відкриваю очі, приходячи до тями з диким головним болем і ломотою в усьому тілі. Таке відчуття, що мною проїхався каток. Озираюся на всі боки, намагаючись поворухнути затерплими кінцівками. Що за лайно? Мої руки й ноги міцно прив’язані до кутів ліжка, і я лежу в позі морської зірки, у чому мати народила.

Тобто не зовсім. Один предмет на мені все-таки є – презерватив. Не знаю, чи можна його вважати предметом одягу, але принаймні його наявність дає хоч якесь уявлення про те, чим я тут займався. Ще б згадати, як я так встряв. Та й не завадило б вибратися із цього делікатного становища… 

Роблю спробу прочистити пересохле горло, але виявляю ще один предмет, цього разу в роті. І роблю нерадісний висновок – покликати на допомогу не вдасться. У роті в мене кляп.

Одне тішить – я у своїй спальні. На цьому плюси мого становища закінчуються.

– М-м-м! – намагаюся видати хоч якийсь звук, але виходить тільки невиразне мукання.

Так у що я вчора вляпався??

Згадую, як після вдалої угоди пішли відсвяткувати в ресторан. Там цілком культурно посиділи й задоволений замовник, а тепер мій новий партнер по бізнесу, вирушив додому. Усе було досить цивілізовано. Але потім… потім я вирушив святкувати далі. Треба буде дату записати, щоб запам’ятати день, коли все в моєму житті полетіло в тартарари.

«Не треба було самому сідати за кермо в такому стані!» – лаю себе останніми словами."

"Ден надіслав повідомлення:

«Аліна не знайшла довіреність на вивезення Діани та всіх «звільнила»…»

Уявляю, як дружина, у своєму звичному стилі, влаштовує розгром у будинку, намагаючись знайти документ, який я завбачливо сховав. Її гнів, її крики, її спроби контролювати все й уся – усе це було так знайомо, але тепер викликало тільки посмішку.

Відповідаю, насилу стримуючи сміх:

«І тебе теж?»

За хвилину Ден надсилає відповідь із купою усміхнених смайликів:

«Само собою!»

Ну що ж, мені залишається тільки порадіти, що я вчасно сховав довіреність. Як і всі інші документи Діани.

А персоналу тепер доведеться виписати премію…

Усе йде за планом. Аліна, як завжди, діє імпульсивно, не думаючи про наслідки. І коли справа дійде до опіки над Діаною, усе це зіграє на мою користь.

Набираю повідомлення своєму начбезу:

«Випиши всім премію»

На що тут же отримую відповідь:

«І мені??»

Відповідаю:

«Само собою!»"

"– Вибачте, Вікторіє, він зараз спить, – вкотре відповідає мені Денис, коли я намагаюся провідати Влада, спочатку в лікарні, а потім і в його особняку.

– Скільки можна вигадувати причини? На процедурах, спить, їсть, приймає ванну! Скажіть прямо – Розовський не хоче мене бачити! – не витримую та обурююся я.

Начальник безпеки не відповідає і відводить погляд, але мені й без слів усе ясно.

– Я все зрозуміла, Денисе. Передайте, будь ласка, Владиславу Михайловичу, що я його більше не потривожу, – намагаючись стримати сльози, втомлено кажу я.

– Вікторіє!

– Що ще?

– Влад важко переживає свою безпорадність… У нього проблеми…

– І тому він не хоче мене бачити?

– Він не хоче, щоб ви бачили його в такому стані.

– Не виправдовуйте його, Денисе. Розовський просто награвся. І зі мною, і з Миколайчиком. У нього зараз інші проблеми і йому не до нас. Це ви правильно помітили… – з гіркотою кажу та йду до виходу.

Денис хапає мене за лікоть, зупиняючи:

– Так, у нього зараз проблеми. Ви маєте розуміти, Віко!

– О, так. Я все прекрасно розумію. Йому не потрібна ще і проблема у вигляді сестри його найлютішого ворога, та ще й з причепом. Вірно?"