...кошеня обурено пищить і намагається втекти, дряпаючи його руки.
Я не стримую тихий сміх.
— Воно тебе ненавидить.
Руслан кидає на мене погляд.
— Воно просто ще не зрозуміло, що я його врятував.
Рус передає мені кошеня, і наші пальці на секунду торкаються. Звичайний дотик, але я одразу помічаю, як змінюється його погляд.
Наче він теж відчув цю коротку мить. Наче між нами досі залишається невидима відстань, яку ми обоє боїмося переступити.
— Колючко... Його голос стає тихішим.
Я піднімаю очі. Руслан робить крок ближче. Не різко, не так, як він звик — наказувати, вимагати, контролювати. Повільно, ніби цього разу він залишає вибір мені. А я не відступаю.
— Я досі не озвучив свою третю умову, — каже він.
Я ковтаю, не відводячи від нього погляду.
— І що це за така секретна умова?
На його губах з'являється ледь помітна усмішка, але очі залишаються серйозними.
Ніби вперше він не ховає те, що відчуває.
— Поцілуй мене, Колючко...