Друзі,

Троп «від дружби до кохання» – основна тема мого історичного любовного роману «Квіти апельсина». Багато років Джордж та Мелані були лише друзями, довіряли одне одному та проводили багато часу разом.

Проте у минулій главі Джордж нарешті зрозумів свої почуття. Взаєморозуміння, підтримка та довіра нікуди не зникли. Але до них додалися бажання та пристрасть. Меллі пізніше зрозуміє свої почуття. Відтак поки Джорджу доведеться боротися зі своїми принципами. Та як виграти, якщо кохана дівчина просить про те, чого бажаєш, а виконати це не можеш?

Сьогодні хочу поділитися з вами маленьким спойлером до наступної глави:

– А тепер до справи, – на це маркіз вигнув брови. – Як цілуватися з чоловіком?

– Не знаю, – повів плечима Девіс. – Я ніколи з чоловіками не цілувався.

– Джордже! – обурено протягнула Меллі. – Я ж серйозно!

– Як і я, – цілком спокійно відповів. – Мій досвід досить обмежений у цій сфері.

Мелані зміряла його підозрілим поглядом.

– Я знаю, що чоловіки чоловіків не цілують.

Маркіз фиркнув. Мел, так і не зрозумівши, що саме він мав на увазі, знову заходила кімнатою. А Девіс дозволив собі ледь помітно усміхнутися.

– То як це відбувається? – повернулася до головного.

– Ти просиш навчити тебе цілуватися? – голос чоловіка підвів.

– Так! Ні! – плуталася. – Я не маю права просити тебе про таке. А ти не можеш зробити мені цю послугу, – задумливо проказала. – Проте ти ж можеш показати?

– Як? – пискнув.

– Описати… Намалювати…

– Я не поет і не художник, Меллі.

– Але…

Дівчина так і не договорила. Джордж зробив крок. Ще один. І ще. Спинився поряд. Довго та уважно вивчав її обличчя. Це вперше Мел бачила Джорджа таким сумним та задумливим. І вдень його карі очі часто вражали її темнотою. Але зараз у них не було і краплі світла. Лише глибока, непроглядна чорнота. Вона губилася в ній, але не боялася. З Девісом вона ніколи і нічого не боялася.

Тим часом чоловік скинув праву рукавичку та поклав на стіл. Лагідно взяв руку Мелані. Провів кінчиками пальців від внутрішнього згину ліктя до кисті. Затримався на її зап’ясті, ніби даючи їй час відсмикнути руку. Та Мелані не ворухнулася.

Повільно і дуже обережно Джордж підчепив край її рукавички. Тонка тканина піддалася легко. Він знімав її ніжно, дюйм за дюймом, оголюючи долоню так, ніби це було щось значно більше, ніж просто рука.

Коли тканина зісковзнула остаточно, його пальці на мить затрималися на її шкірі – теплі, впевнені. І цього разу між ними вже не було нічого. Джордж склав її долоню, притиснувши кінчик великого пальця до вказівного. Те ж саме зробив зі своєю рукою. Підвів свою руку до її і притулив їх.

– Уяви, що це… – він ледь усміхнувся, – наші губи.

Мел уявила. І ця картинка змусила її руку злегка затремтіти. Чоловік провів складеними пальцями по руці дівчини. Ніби робив мазок пензлем. Його рухи стали впевненішими. Він легенько щипнув великим та вказівним пальцями шкіру дівчини. Відтягнув її і знову повторив щипок. Мелані різко вдихнула. Її губи закололо, а ноги ослабнули.

– Коли цілуєшся вперше, краще не поспішати, – тихо мовив та обвів фалангою її пальці по контуру. – Розслаб губи, тримай їх злегка відкритими, – просунув кісточку вказівного пальця між її. – Рухайся повільно.

Кілька секунд Джордж пестив її руку. А Мелані заворожено спостерігала за цим. Тоді спинився.

– Поцілунок творять двоє. Тому слухай партнера, – м’яко проказав.

І, аби підштовхнути дівчину до дій, натиснув на її руку сильніше. Мел повторила його рухи. Її дотики були невпевненими, майже боязкими, але з кожною миттю ставали рішучішими. Тілом розливалося тепло: від кінчиків пальців, які пестив Джордж, до грудей і кудись нижче, що вона боялася навіть подумки називати.

Дівчина затамувала подих, коли їхні «губи» знову зустрілися. У голові порожньо – ні здорового глузду, ні зобов’язань. Лише це дивне, нове відчуття, від якого кидало в жар.

Меллі не розуміла, чому втекла, коли Алекс хотів її поцілувати. А ще не знала, чому зараз їй так подобається те, що робить із нею Джордж. Дівчина підняла погляд і подивилася на губи чоловіка. На противагу його м’яким та розслабленим пальцям, вуста були міцно стиснуті. Враз їй стало цікаво, як воно – цілувати маркіза по-справжньому.

Та варто було поставити собі це запитання, як Девіс розірвав контакт і відпустив її долоню. Зробив крок назад. Взяв зі столу свою рукавичку та одягнув її. Став біля вікна.

– Тепер ти знаєш про поцілунки трішки більше, – здавлено проказав.

Хто ще не поринув в історію – ласкаво прошу доєднатися. Тим, хто читає роман – щиро дякую за підтримку!