Поки я ніжилася в басейні між соснами, перекидаючись з боку на бік на патіо, «Ляльковод» зайняв 49-те місце серед історичних любовних романів. Якщо чесно, коли я тільки починала писати цю історію, я сумнівалася. Я взагалі не розуміла, як втиснути ідею в історичний жанр. Ніколи раніше не писала в такому жанрі, і була впевнена, що вийде щось клішоване і ніяке. А ви взяли і подарували книзі такий успіх! Дякую, що ви зі мною ❤️.

Але басейн, сосни і спостереження за відпочиваючими навіяли мені ідею для деякої історії. Це щось інше, сучасне, зухвале і скоріше всього дуже провокативне. Уривок на пробу:

Агата стояла на колінах, опустившись корпусом на м’яку подушку. Петро — п’ятдесятиоднорічний чоловік, уособлення чоловічої стабільності, комфорту та незбагненного бажання остепенитися в тому віці, коли нормальні люди зазвичай купують собі зручні ортопедичні матраци, — був у процесі.

В голові Агати в цей час блукав список справ на завтра: чотири фури на розмитнення, дефіцит місць на складі й думка, що треба терміново купити котячий корм.

— Ох, Петре… — видихнула Агата, намагаючись додати в голос рівно стільки драматизму, щоб це звучало пристрасно. Вона методично вдихала і видихала, звіряючись із внутрішнім таймером.

Петро раптом прискорився з такою силою, наче намагався наздогнати власну молодість, яка втекла від нього ще до того, як Агата встигла закінчити школу. Його дихання перетворилося на хрипкий клекіт. Агата вже приготувалася до звичного маневру відступу, як раптом відчула, що Петро не просто не зупинився, а зробив фінальний, відчайдушний ривок.

Він вигукнув щось невиразне, втиснувся в неї всією вагою свого тіла і… не зробив нічого, щоб уникнути наслідків.

За хвилину тиші, коли в кімнаті було чути лише важке дихання і цокання настінного годинника, Петро відсторонився. На його обличчі промайнула суміш переляку та дитячого захвату.

— Агата… вибач, — прохрипів він, витираючи чоло. — Не стримався. Якось так… само вийшло.

Агата повільно піднялася з ліжка. Вона відчула, як всередині неї, миттєво запустився калькулятор.

— Нічого, Петре, — відповіла вона, підхоплюючи халат.

— Ну… — він почухав потилицю, дивлячись на неї з надією, яку вона воліла б не помічати. — Знаєш, може, воно й на краще? Якщо завагітнієш… ну, буде дитина.

Агата нічого не відповіла. Вона просто вийшла з кімнати, прямуючи до ванної. Зачинила двері, ввімкнула воду і почала рахувати.

«Сьогодні дев’ятнадцяте. Цикл — двадцять вісім днів. Овуляція була три дні тому. А враховуючи, що Петро останнім часом перейшов на вітаміни...»

Вона дивилася на своє відображення в дзеркалі. Тридцятишестирічна жінка, яка нарешті відправила свою першу дитину у доросле життя і планувала наступні двадцять років витратити на себе, а не на нескінченні підгузки, каші та батьківські збори.

Агата відкрила вино, яке сховала на поличці у ванній, і зробила ковток. Життя, здається, готувало для неї непередбачуваний віраж, але вона готова була змагатися з ним за свої власні жіночі бажання.

Що думаєте? Варто цю ідею розвивати в повноцінну історію?