Чесно зізнаюся, коли я писала сцену їхнього танцю, у мене самої сироти бігли по шкірі.

Марина так відчайдушно намагалася побудувати навколо себе залізобетонну стіну з лондонської прохолоди, ділового етикету та гордості. Вона майже повірила, що вільна, що зможе просто піти, залишивши заяву про звільнення. Але... чи можна втекти від мисливця, який прораховує кожен твій крок наперед?

Поява Матвія — це чиста, небезпечна сила. Він прийшов не просто повернути її в офіс. Він прийшов показати, ХТО тут господар. І цей танець... Боже, цей танець на межі пристрасті та фолу, де його руки ледь торкаються її талії, але тримають міцніше за будь-які кайдани.

«Забудь, що між нами було, добре? Ми чужі один одному люди. Це була помилка», — каже йому в обличчя Марина, намагаючись врятувати залишки своєї незалежності.

А у відповідь — лише ця його хижа, самовпевнена посмішка: «Від правди не втечеш, Марино».

І Матвій правий. Можна сховати документи, можна вибігти через службовий коридор повз барну стійку, можна навіть торкнутися ручки дверей чорного виходу... Але що робити, коли чиясь залізна, гаряча рука перехоплює твоє зап'ястя й притискає до стіни в напівтемряві? ?

Скажіть мені, як думаєте, що буде далі в тому вузькому коридорі?

• Матвій дасть їй шанс висловити все в обличчя чи остаточно зламає її опір одним поцілунком?

• Який секрет ховається в тій білій коробці середнього розміру, яку Марина так і залишила біля столу?

Чекаю на ваші теорії у коментарях! Ваша активність, зірочки та відгуки — це моє головне натхнення писати для вас далі так само палко й напружено. ?

[ПОСИЛАННЯ НА КНИГУ: На вівтарі його влади]